Діагностувальна робота. Однорідні члени речення. Звертання. Вставні слова.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Із квітки на квітку пурхав веселий метелик з кольоровими крильцями.

Кімната відразу стала затишною й теплою.

Дорога то спускалась униз, то підіймалась угору.

Сонце заходить, гори чорніють.

Котиться Колобок, котиться, а назустріч йому – лисичка.

Осінь ходить, яблука золотить.

Поїдемо поговорити з лісом...

Дідусь любив розповідати легенди та перекази про давні часи.

Як гарно та весело було в новій школі.

Весняне сонце заливало ліс та садки.

І міста, і села люблять легенди.

Однорідні підмети

Однорідні присудки

Однорідні означення

Однорідні обставини

Лунала мелодія сумна і ніжна і тиха.

Від козака ні слуху ні духу.

Наче навесні чи влітку зазеленіли поля.

На човнику й веслі від нас від’їхав травень.

1

2

3

4

Зі зрадниками не вкладають ні миру, ні перемир’я.

Ніч така місячна, та ясна спустилась на ліс.

Запахло квітами мені, криницею живою і скапком сонця на стіні, і щедрою весною

Ліс, і поле, квіти в саду завмерли в очікуванні зливи.

Літній день догорає за сутінками дубів і лип, палахкотить на верхівках будинків.

З низького й високого лету, з пальми, з берези, з калини ти можеш не чути реготу, та мусиш почути ридання.

Борщ можна вважати зразком і вершиною кулінарного мистецтва українців.

Наші далекі предки розмальовували стіни печер і скелі зображенням кошлатих бізонів, величезних мамонтів, полохливих оленів і швидких коней.

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом.

Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі.

Мене спиняє біла піна гречок, запашна й легка, ніби збита крилами бджіл.

Хочеться сісти на човен і тихо й спокійно попливти.

Безмежний золотий пшеничний лан розкинувся перед ними.

На лісових галявинах солодко пахли стиглі нагріті сонцем суниці.

У дівчини було світле хвилясте волосся.

Настав темний осінній вечір.

Холодний різкий вітер немилосердно бив в обличчя.

Абрикоса цвіте промениста натхненна крислата.

Стояло сухе осіннє надвечір’я.

Сірі ледве помітні в тумані плавні непривітно шуміли.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю і дитинство й розлука й твоя материнська любов.

Надворі повсюди лежала роса на жовтій осінній траві на круглій павутині попід стріхою.

Часом буває на чужині мені присняться гори сині ліси зелені ниви срібні.

Іноді все в цьому світі уявляється мені синім тополі над дорогою дощі.

Уся земля мов килимом блакитним покрилася від фіалкового цвіту.

Петрика уважно слухали усі мама тато навіть сонний Мурчик.

У м’якому світлі ліхтаря усе змінилося будинки дерева кущі.

Кожен кущик кожна стежка усе було знайоме до болю.

1

2

3

4

У драмі людській небагато дій – дитинство, юність, молодість і старість.

Немає берегів ні в смерті, ні в любові, в безсмертя, й вічності немає берегів.

Усе тут мовби однакове: і похилі до води вільхи, і засніжені береги.

Учітесь, читайте і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

тире між однорідними членами речення

кому не ставимо

кома між однорідними членами речення

двокрапка в речення з однорідними членами

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Тебе я б слухала довіку.

Припливайте до колиски лебеді як мрії…

Наказую вам відійти подалі.

Лунайте ж оркестри грими барабан.

Тебе я земле всю сходив до краю.

Мужай прекрасна наша мово…

Повій вітре на Вкраїну де покинув я дівчину.

Давай-но серце, ми печаль облишимо, усі негоди одцвітуть, як дим.

Тебе я земле всю, сходив до краю.

І все-таке до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Куди, ти, ділась, річенько?

1

2

3

4

З сумкою, обережніше там.

Ей, в кепці, ви будете виходити?

Юначе, дозвольте пройти.

Серединка, потісніться.

Постукала весна в прозорий кришталь вікон, торкнулася серця лоскітливим подихом травня й невтримно поманила в замріяний гай.

Може, то безжурний жайвір бризнув на галявину іскри невичерпного натхнення чи соромлива синичка розсипала зерна свого пестливого співу?

У будь-яку погоду: у дощ, у туман, у шторм — виходять рибалки на промисел.

Вечірній туманець благеньким напиналом напнувся над усеньким лугом, а отам, коло лісу, начебто завис густіший і темніший морок.

Безумовно, завтра буде дощ.

Не сходить сонце на Вкраїні, напевне, й місяця нема.

Найвідоміший я у своєму селі після Гоголя звісно і після Тараса.

Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну.

1

2

3

4