Діагностувальна робота з теми "Синтаксис. Пунктуація. Речення з відокремленими членами"

Ти на мене пилинці не дозволила б мабуть упасти.

Дме знову вітер то в обличчя то в спину.

Не тіштеся раби повсталі кайдани ваші не впадуть.

 І згасне в душі найпалкіша свіча лишивши лиш ніжність і втому.

Теплом дихала настояна на травах та квітах земля.

Жагучими пахощами дихав степ розпалений сонцем.

З природи мовчазна вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

Такий пісенний добрий лад в землі моєї України!

Боротьба за мир найсвятіша правда.

Душа моя дно безджерельне й сухе.

Люд без мови то глина безлика без’язика отара овець.

Там комар славетний лицар під листом зеленим жив.

Матіоли квіти надвечір’я так неждано рясно зацвіли.

Лелеки друзі літа відлітають у далеку путь.

Ніч не спить білявка синьоока.

Використовуйте цей ніж як інструмент для різьблення.

Експонат цікавив археолога як доказ стародавньої культури.

Книгу було видано як посібник для кондитерів-початківців.

Максим як капітан команди першим вийшов на футбольне поле.

По вінця сповнені краси шумлять смерекові ліси.

Люблю Дніпро ріку свого народу.

Окрім шуму дощу було ще чути завивання вітру.

Соловей стуливши очі у пелех ночі срібло точить.

Була в нього усмішка дитяти блакиті української тепло.

Стомлені спрагою коні здалеку почули воду й почали іржати.

Чи винні ми щось комусь у житті окрім наших батьків?

Дерева лопотіли вилискуючи спідніми сторонами листу.

Мовчить скупавшись у зимовім молоці алея волохата.

Місяць срібний піднявши високо свій щит вглядається у темінь ночі.

Звісно він нізащо не сидітиме склавши руки.

Уже осінній холодок відчувши трепетний листок у нерухомості німіє.

Білим цвітом сніжини кружляючи падали з хмар.

І навіть дощ зимуючи посивів.

Снігопад як на те валив не перестаючи.

Буйний вітер пролетівши затих.

Десь далеко за темною смугою лісу обізвався грім.

На луках понад Ташанню густими хвилями перекочувався туман.

Уранці на вузьких лісових стежках ще довго тримається сивий туман.

З долини зі ставу долинав рівний невгамовний крекіт жаб.

Осіння тиша ходить на пуантах прославши з листя тканий гобелен.

Не чути ніякого голосу крім вівчарської трембіти.

На стіні висів годинник старенькі залізні ходики.

Умитий сонцем ген над берегами калиновим багаттям жеврів схід.

Угвинтився в синяву жайвір розсипаючи срібло пісень.

Птах летів повільно й важко розмахуючи крилами.

Спить на дереві умостивши під крило голівку птиця.

Соловей стуливши очі у келих ночі срібло точить.