ДОДАТОК

Від козаччини до Чорнобиля — усе українське життя стає епосом.

Колись велика ріка Конка сьогодні стала річкою.

Весна — художник дуже знаменитий.

Нашу індивідуальність створює пам'ять.

На півдні густою порошею курить угорі біла дорога.

Сходять ароматом сади.

А ще любила мати вишивати.

Гриць не підвів очей, тільки похитав головою.

Дивлюсь я на моє небо і повертаю з возом і косарями праворуч.

А в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Ми одвертались і не дивились тоді на малих своїх ворогів.

Звертався дід до коня, сідаючи на воза.

Хто з нас у дитинстві не боявся гадюки, так й не по­бачивши її ніде?

Святий Федосій більш скидався на батька.

Було як вилізуть всі, сядуть рядочком, як гороб­ці, та як почнуть співать.

Ось він стоїть передо мною далеко на київських горах.

Зрештою, мати крадькома таки знищила псалтир.

Недаром деякі жіночі тонкі душі не витримували їхніх концертів.

Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив

3 нього можна було писати лицарів, богів, великих учених чи сіятелів.

Мати боялась і ненавиділа старців.

Ми з батьком і дідом рятували людей, корів і коней.

Пірат веселий грає ланцюгом і дротом.

Вода заливала хліви, кошари, клуні.

Земними плодами під зорями зоріє людини подвиг!

Всяка пташка своїх пісень співає.

В сірих очах старого світиться радість.

Далеко в тишині чулися важкі кроки вартового.

Наступного дня Блаженко з Хаєцьким справді звідкись привели Чернишеві вороного.

Шовкун з лагідним спокоєм щось розповідав співбесідникам про гірські пригоди.

Міст, перегорівши, з гуркотом повалився в воду

Вперше з казкою, із легендою там зустрітись мені довелося.

Щось нове ожило в мені, сповнило енергією все молодече тіло.

Хай стане святом кожний будень для ратая і для співця.

Хотіла б я Ізідою зійти в життя твоє.

Поет всюди залишається господарем свого настрою.

На балконі танцював білий вихор, тополиний пух прилипав до біпих за­навісок.

Дорогих перлин коштовних є багато в синім морі.

Росами умилось поле вранці, колоситись жито почало.

У берези позичила білої сорочки, щоб на неї задивлялись хлопці-ясеночки.

До сліз вражає доброта.

Там наодинці з дубами і кленами він заспокоївся.

Все так буденно й так високо. Жита колосяться, жита.

Поруч в річку проміння-весла сонце кидало золоте.

Я злякано поглянув на матір, та не побачив гніву на її обличчі.

І пророста добром добра засів.

Прокинься рано і твори добро!

Це був найкращий хліб мого дитинства!