Домашнє завдання 04.12.2020

Початкуючі поети

Стомившийся за день

Цілюща рослина

Дозрівші яблука

Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь. 

Скільки дозорців з нудьги полювало за лисом, а жодному не вдалося влучити.

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане. 

Служки носили безліч страв: тетереви, гуси, журавлі, голуби, кури; всілякі напої: вино, мед, чистий і варений з корінням, квас.

Сироватка рвонувся, але якась владна сила зупинила його, не дала схопитися на ноги. 

Пахло далеким вітром, якого звечора не було

Іван підійшов до вже зарослого окопу: прилетів раптом до того окопу і впав на одну з квіток лахматий джміль.

Книжна мудрість свята, її не потяти шаблею і з гармати не встрілити.

Навкруги була пустка самотній ліс і не видно було живої душі.

Витьохкував у березі соловей і десь співали дівчата

Безлисті чорні дуби та гриби в лісі рельєфно чіткі і в прогалинах між стовбурами погляд летить далеко.

Шибки мов у пропасниці тремтять від ревиська моторів і стіни так само вібрують.

Або сина його виженуть із гімназії, не давши йому докінчити курсу, або нехай він, батько, висіче сина різками таки тут, у Полтаві в гімназії. (Складносурядне речення з єднальним сполучником.) 

Колись на вершечку могили ще лежав велетенськип гранітний валун, і з нього було видно далі, аж за Дніпро, але його розтрощили блискавиці. (Складносурядне речення з розділовим сполучником.)

Темніли стрілки щавлю, та смачно вабила конюшина. (Складносурядне речення протиставним сполучником.)

Розмножують горицвіт свіжозібраним насінням, та схожість його невисока. (Складносурядне речення з протиставним сполучником.) 

А оскільки вчора була сильна хуртовина.

Б хоча надворі вже була рання весна.

В ніби лежала товста пухова перина.

Г так що не можна було доїхати до міста.

А щоб пісня линула з вікон.

Б бо тепло там і затишно в душі. 

В незважаючи на гамір та неспокій.

Г де зростають діти

А бо були вони щасливими.

Б щоб ненадовго повернутися назад.

В хоч і швидко вони промайнули.

Г доки буду топтати ряст.

А Коли ідеш ранковим полем, то грають бризки від роси.

Б Ніч була довга, думалося, що ніколи вже сонце не зійде.

В Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї вірний син.

Г День такий, що жалітися грішно на невдачі, нестачі, біду.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти, ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна ти випросталася для волі.

1

2

3

4

5

Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар - то снігових, то сивих, то блакитних...

Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Александрію візьме.

Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється.

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні.

Де молодий вогонь, що серце пік?

У карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його.

Збратав нас труд, що творить чудеса.

Історія, що сколихнула душу, здається мені дуже значущою.

Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози.

Та Гейко вже знав, що ніяка сила не поверне його назад, у море.

Струмками, що рвалися з-під снігових підошов, бринів березень.

Артем розумів, що ночували на острівці, верст за десять од Славгорода.

А) кожна гілочка на деревах була біла

Б) наче її обмальовано білою фарбою

В) гілочка була біла

Ще густіший морок виповняв глибокі чорториї, що збігали в долину по схилу прибережного узгір'я.

Якась дивовижна сила жила в цьому тридцятирічному чоловікові, що був чимось схожим на Прометея.

Юрби народу, що стояли на схилах, принишкли в нетерплячому заціпенінні.

Як добре знати, що тебе веде твій власний шлях - єдиний із можливих.

Ледь почав з полів злітати сніг, я опинився в наймах.

Вівця вміє знайти собі поживу навіть там, де, здавалось би, нічого їстівного немає.

Як упав же він з коня та й на білий сніг, "Слава!", "Слава!" покотилось і лягло до ніг.

Поставив башту він на млиновій покрівлі, щоб увінчать себе у гордій тій будівлі.

Гнат правив у нас за старшого, бо в нього вже не тільки вуса посіялися, а й борода закучерявилася,

А може, просто за ці чотири роки потроху зникло, наче роса на сонці, висохло палке кохання.

Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду.

Якщо бажаєш стать заможним, у праці будь непереможним.

Як почало отаке мести ще в Осокорах, то до самої Охтирки дуло в спину.

Ходив чумак до голубого Дону, де давній предок умочив шолом.

Дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустку з шиї.

А більший меншого тусає та ще й б'є, затим що сила є.

А коли добре пастимеш корівку, то зберу ще й сиру та наварю вам вареників.

Уже коли почало сутеніти,имені здалося, що я почув далекий-далекий постріл.

Не встиг він повечеряти, як на їхньому подвір'ї загупотіли чобітьми хлопці й дівчата.

Хоч би хто й захотів мені повірити, навряд чи зважиться.

Гасли вікна, бо вже сивий день дивиться крізь намерзлі шибки до кожної хати.

Дармаа що стояло тихе безвітря, - листя тріпотіло на деревах уздовж шляху.

Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала.

Тоді, коли наша Оленка виводила своє сольфеджіо, Яніна не могла до інструмента приступити.

Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає.

Сизий бузок, котрим обсаджені були стежки, переліз на їх гладеньке місце й вільно виріс собі там, де ходили людські ноги.

Діти не знали, скільки минуло часу відтоді, як вони полізли в підземний хід.

Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине, а справжнє літо.

У гаю, … , свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, …

У тих місцях пісні, … , ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, … .

Долиною полилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Од квіту вишень стало в світі біло так і чисто так, хоч вікно – навстіжень.

Де прикрили солдати цю землю грудьми, розквітають травневі сади.

Народ захоплений танцем і все звужує коло, так що танцюристи мов у криниці