Двоскладне поширене речення

Праця, вкладена в землю, не пропаде. 

Десятеро пастухів усю череду розгублять. 

« Добре» й « швидко» бувають разом рідко.

Честь із ганьбою разом не вживаються.

тигра

шакалів

зграя шакалів

цілком

А. Твір я буду писати завтра.

Б. Подруга буде їхати додому поїздом.

В. Дівчина почала вишивати скатертину.

Г. Зараз же сідай і пиши лист до матері.

узгоджене означення

неузгоджене означення

прикладка

дієприкметник

ери

світ

академіка

С.Корольова

З темного моря білява хвилечка до побережного каменя горнеться.

Мої суцвіття, биті холодами, ви добру зав’язь все-таки дали.

Ліси мої, гаї мої священні! Пребудьте нам вовіки незнищенні.

Гуляє вітер-шелестій із батьківського лісу.

Недавно в шпиталі я прочитав "Хіба ревуть воли, як ясла повні".

Миколка спав без задніх ніг.

Оксана відчинила двері на балкон.

Повітря було наскрізь сухе.

Осіннє сонце сипало промінням.

Високо в небі роїлися золоті зорі.

Аж ось стали хмарки збиратися.

Скільки літ пролетіло, промчало.

У долину поміж садків лебедями пливли хати й не наважувались у річку вступити.

Ця земля не знала жодного мосту з каменю

Веселий гість - дому радість

У темних кущах безжурно кувала зозуля

У весняному повітрі загув вечірній дзвін

Одні тільки бажання творити добрі діла й зостались при мені на все життя

Холодний вітер впивався в обличчя

Старий віл не піде на ріллю

За парканом нашого двору починається узлісся

станції

метро

"Шулявської"

приміщення

природа мати

дуб велетень

дочка красуня

квітка троянда

велетні дуби

козак Мамай

юнак велетень

риба щука

Бреде в снігах диякон-бородань.

 Якісь он квіти сині-сині на голу цеглу повились.

Біжить-біжить, чарапкається вгору.

Там же мої діти, чи живі-здорові? 

Веснянка-дівчина зі степом вінчана.

Ніжний шепіт і зітхання — моя Україна.

 Командир «Буревісника» — Сава-механік.

А човен «Ластівка», мов птиця, летить на крилах-парусах.

Тут задзвенів схвильований і гнівний голос Кобзаря і всіма барвами ма­льовничої України заграла палітра Шевченка-живописця

Рідна мова — найдорожчий скарб народу.

 Нафта — це кров землі і наша перемога.

 З товщі літ випростовує силу народ, кущ калини в піснях піднімається вгору.

  Умовились ми з Василем на річку піти на цілий день.

  Весь день на дротах коливається дощик.

 Прожити вік – не поле перейти.

  На давніх партизанських тропах лишилась спогадом війна.

Весняні ночі неповторні.

Тореадори це найсміливіші герої і ловкачі.

Три та вісім одинадцять.

Сміятися не гріх над тим, що видається нам смішним.

Скрізь поточки як дзвіночки...

Заміж вийти не дощову погоду пересидіти.

Я хочу вам про рідний край сказать (Олександр Олесь).

Мені дальня зоря буде слати листи вересневими журавлями (М. Ільницький).

У Марії хата була збудована по-новому (І. Сенченко).

Вже клен, що казку розказав бузкам, ліг тінню спати на телігу (Богдан Бора).

Гуляти не ціпом махати..

Ти виняток, ти унікум, ти не від світу сього!

Рідна мова не степ, не хата, а народу мого душа.

Моє серце не стальне.

Патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази.

Уміти жити оце велике діло.

Шість у квадраті тридцять шість.

Нікчемність рідна сестра підлості.

Ти наше диво калинове, кохана материнська мово!

Найвище уміння почати спочатку життя, розуміння, дорогу, себе.

А Вкраїни ж мова мов те сонце дзвінкотюче...

Час не наша власність.

Більшість учасників конференції прибули пізніше.

Василь з Іваном рано-вранці поїхали на косовицю.

На галявині росло дванадцять молодих берізок.

ООН ухвалила важливе рішення щодо миротворчого контингенту

Жваво, з козацькою енергією заходився Семен ставити хату.

Мій брат став дизайнером.

Сократ почав промовляти знову.

Ми почали співати в один момент.

Враз угорі над моїм смутком обізвались бентежні звуки далеких дзвонів.

Сонно хлюпала річка.

Наляканий кіт прожогом вискочив із темного під'їзду.

 Після грози випали ще дощі тихі, з сонцем.

Палаюче сонце висить над степом.

 Кулі прошивали повітря щоразу густіше.

Од переляку на його лобі виступив холодний під.

Зненацька від Десни полетіло сухе сіно.

 На чужій ниві все ліпше пшениця.

Коли старанно косять, то взимку сіна не просять.

Сій овес у грязь, то будеш князь.

На льоду тільки дурний хату ставить

Лихий гість і господаря з хати вижене.

На зло моїй жінці - нехай мене б'ють.

На Івана Богослова хто не посіяв жита, не варт і доброго слова.

Хитрощами не довго проживеш.

Бурлаки завернули в яр на відпочинок.

До вечора вони не розмовляли між собою.

Подекуди виднілись латки талого снігу.

День у день на вершинах снують холодні тумани.

Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ.

Степ, струснувши з себе росу та зігнавши примітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором.

Навкруги, мов дніпрові круті береги, стіни жител червоні та сірі.

Життя було як вірш без пунктуації.