Двокрапка і тире у безсполучниковому складному реченні

А На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Б Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

В Знаю осінь над гаями жовтим листом сади встеля.

Г Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

А Говорять думи і діброви говорять гори луг ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Б Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

В Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

Г Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

А Вночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Б Грім гримить хліб буде родить.

В Миколі схотілося їсти а потім пити в нього посохло в горлі в роті.

Г Сонце шукаючи броду сторожко зупинилося посеред ріки на моторному човнику зі сміхом пропливали дівчата у вінках.

А Тиша тріснула ніч загриміла тисячі вогнів трасуючих куль прошиваючи темряву помчали звідусіль на перевал.

Б Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

В Зійде сонце утру сльози ніхто не побачить.

Г Пролунав постріл почалися змагання.

А Весною прокидається природа: земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива.

Б Із-за лісу випливає місяць оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля.

В Я люблю дивитись як гаї синіють, як пташки співають, – слухати люблю.

Г Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

А Він вважав себе дуже багатим – є молодість, є сила, є нестримне бажання працювати.

Б З золота зіткане сяєво ллється – ліс в нім купається, листя сміється.

В Часто сняться мені Карпати – в долах маки жаріють рясні.

Г На годину спізнишся – за рік не наздоженеш.

А Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую.

Б Є в нашім місті вулиця: там птиці гнізда в’ють.

В Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Г Так тихо, так любо: так ніжно у полі.

А Мати рідна моя! Знай по бурі тяжкій перемога засяє дзвінка і лагідна.

Б Стоїш високо не будь гордим стоїш низько не гнися.

В Я не боюся сивини глибоких зморщок не боюся дуби сріблясті восени є зморшки навіть у Ельбруса.

Г Колись я думав що радощі це путь у світ незнаний із моїх Покуть; тепер я знаю що радість – то дорога до яблунь, що в Стопчатові цвітуть.

А Росла, росла дівчинонька та й на порі стала ждала, ждала козаченька та й плакати стала.

Б Поглянув я на навколо радісне відчуття охопило душу.

В Утихла буря валів не стало заспівав соловейко.

Г Посієш впору збереш зерна гору.

А Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

Б Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню гомінку.

В Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Г Учи азбуку – прийде хліб у руку.

А З-поміж клекоту звичайних гармат і мінометів виразно чувся такий знайомий Максимові зловісний гуркіт „Катюш” батарея їх стояла десь, певно, зовсім близько.

Б Папір високої якості виготовляють із целюлози, отриманої хімічним способом дерев’яний брус ріжуть на дрібні тріски, які занурюють у хімічний розчин і нагрівають під тиском.

В Підвелася, потягнулася, подивилася спросоння навкруги що воно робиться, що діється?

Г Дихнула перший раз весна поплив у повітря блакиттю золотавий сонячний човен.

Знаю, мова мамина свята.

Учітесь, читайте - і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Любов подібна до сьози: вона народжується в оці, а западає в серцею

Все минеться, одна правда останеться.