Двокрапка й тире у складному безсполучниковому реченні

Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився.

В селі бігли з дворів назустріч чумакам дівчата, діти, поважні діди з палицями.

Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу.

Сонце, мабуть, пливло за обрій, і в лісі ходив уже важкий присмерк.

Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую. 

Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Так тихо, так любо: так ніжно у полі.

Карпатське сонце в небо йде повільно: світліє тиша між дерев глибока.

Мати рідна моя! Знай по бурі тяжкій перемога засяє дзвінка і лагідна. 

Стоїш високо не будь гордим, стоїш низько не гнися.

Колись я думав що радощі – це путь у світ незнаний із моїх Покуть; тепер я знаю що радість – то дорога до яблунь, що в Стопчатові цвітуть.

Арфами, арфами ,золотими, голосними обізвалися гаї самодзвонними йде весна запашна, квітами, перлами закосичена.

Папір високої якості виготовляють із целюлози, отриманої хімічним способом дерев’яний брус ріжуть на дрібні тріски, які занурюють у хімічний розчин і нагрівають під тиском.

Дихнула перший раз весна поплив у повітря блакиттю золотавий сонячний човен.

По городах була теж немала клопотнеча мазалися, білилися та прибиралися, готуючись уже до зими.

З-поміж клекоту звичайних гармат і мінометів виразно чувся такий знайомий Максимові зловісний гуркіт „Катюш” батарея їх стояла десь, певно, зовсім близько.

хотілося дочекатися сонячного сяйва.

сонце сходило. 

розстелилася по травах перша вранішня роса, і зсідався туман. 

вітаючи чорну землю з ранком.

Наука вчить багато а життя ще більше.

Найшла коса на камінь бо коса не втне а камінь не подасться!

Лаврін не поганяв волів він забув і про воли і про мішки й тільки дивився на Мелашку.

Якщо раніше встанеш то більше зробиш.

Кращий спосіб зберегти пам'ять про добрі справи повторювати їх. 

Сказано  зроблено. 

А я прислухаюсь може, рипнуть двері.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Дуже дивний пейзаж косяками ідуть таланти.

Дощ пройшов сад в росі купається.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів.

Дуже дивний пейзаж косяками ідуть таланти.

потім натиснув на дзвінок

підійшовши до дверей.

й почав прислухатися.

двері відхилилися.

 Роздивися тверезо по світу - нас нова обнімає доба.

Пан гуляв у себе в замку - у ярмі стогнали люди.

Зійшов сніжок - берись за плужок.

Посієш вчинок - виросте звичка.

То не хмара — біла пташка хмарою спустилась. 

Уже немає хмар — то табуни сполоханих, розпужаних диких коней скільки духу мчаться понад хатами. 

 Вітер в гаї не гуляє — вночі спочиває. 

А ясновельможний на воронім коні блисне булавою — море закипить.