Головні члени речення

кожен стає

кожен стає поетом

стає поетом

любові-жити

помирати-жити

помирати-означає жити

Сто шістдесят делегатів узяло участь у нараді.

Кілька дерев росли поблизу.

Три сини приїхали до матері

простий

складений

Кожен з нас любов свою зберіг від зради, від зневаги і від стужі.

Край неба жеврів рожевим вогнем.

Вони стріляти першими почнуть.

Багато справ ще у моєї долі

На погребні любив спати дід.

Орися була дівчина красива.

Це було літом.

Я буду сміятися довго.

Ні, я хочу крізь сльози сміятись

Тепер я не можу без тебе прожити й хвилини.

Любить людей мене навчила мати.

Я втомлена , як квіти восени.

Мені і в непроглядній пітьмі днів твоя лунала б мова солов'їно (Д.Павличко).

З лотоків летять діаманти, млиновеє коло шумить(Леся Українка).

Як романтично він умів оповідати про норов лебедів і звичаї гусей(М.Рильський).

Поезія - це завжди неповторність , якийсь безсмертний дотик до душі(Л.Костенко).

Радист спробував зв'язатися з крейсером(О. Гончар).

Із-за обрію стали накочуватися хмари(О. Гончар).

Я схильний думати, о друже, про зраду принципам своїм(П.Дорошко).

На могилі кобзар сидить та на кобзі грає(Т.Шевченко).

Пробіжить у свинцевій тучі блискавка(І. Цюпа).

День ще розкошував на зелених луках острова, а тут, у затінку дерев, уже лягли вечорові тіні(І. Цюпа).

І нехай наше життя буде чудесною піснею (І.Цюпа).

Осінь стояла червоно-багряна, палаюча, суха(О.Гончар).

Снаряди почали вже падати в річку(О.Довженко).

Над умлілою від сонця землею прокотиться небесний гул(І.Цюпа).

Усі слова народжені діянням, трудом(В.Сухомлинський).

Слово то дивний вітвір людини(В.Сухомлинський).

Слово це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру(В.Сухомлинський).

Уміти користуватися ним велике мистецтво(В.Сухомлинський).

Розумний ви, Толику, та серце у вас мов зернина весною

(М.Руденко).

Мальви це незрадливі обереги нашої духовності(В.Скуратівський).

Синіє в житі волошка.Це не просто зілля(Г.Сковорода).

Благословенна в болях ран степів широчина бездонна(М.Рильський).

Мене ліси здоров'ям напували, коли бродив у їхній гущині(В.Симоненко).

Жіночі голоси, чисті, високі і сильні, мов янгольські хори, вели побожну пісню(М.Коцюбинський).

Люблю я слухати у полі пісні дівочі на зорі(В.Сосюра).