Речення. Головні члени речення

Навіщо має битися серце, якщо його ніхто не чує.

Мріють крилами з туману лебеді рожеві.

Увечері стало хмаритися, тому смеркало швидко.

Самотність - як обірвана струна, вона ніколи не буває в парі.

Візьми мене, природо, і до своїх причисль.

День біжить, дзвенить-сміється, усміхається!

Не дивися так привітно, яблуневоцвітно

Гукнем же у світ про наші болі!

Хто може ніч обернути на днину?

Червоне сонце закотилося в імлу й пірнуло за обрій.

Снігопади припинилися, і над селом розпогодилося.

Нехай добро завертає в кожний дім і сіє своє золоте зерно.

Мати була на Слобожанщині.

Мати була задумана.

Літо з осінню обнялися.

Осінь сіла відпочити.

У теплі дні збирання винограду він її стрів.

Гладжу рукою соболину шерсть ячменів.

Не сумуй, пташко!

Не даруйте жовті тюльпани.

Крізь щілину пробивається кілька сонячних променів.

Літо з осінню й досі не здаються.

Жити - це не значить тільки брати й давати.

Стежкою наближалися дві молодиці.

У великій світлиці сиділо троє.

Усі ми прагнемо миру.

Ми нічого спинити не в силі.

Вітри з розгону поламали скрипку.

Художник щоразу все мусить відкривати заново.

Золоточубий вересень прийшов позолотити дерева.

Я для вас рад жити.

 Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

До лісу було рукою подати.

Це була лебедина пісня композитора.

Я стою непорушно і печу раків.

Ми змусили його розв`язати язика.

Я хочу погостювати в батька-матері.

Дівчина почала вишивати скатертину.

У нас піснями тепла вся земля.

Твір я буду писати завтра.

 Ні, любий тату, я буду слухатись.

Буду я навчатись мови-блискавиці в клекоті гарячім кованої криці...

Я хочу вам про рідний край сказать.

Оженитися - не дощик переждати.

Пиріг пече мати.

Легкі тумани вкривають сонні долини.

Ліс повниться весняними піснями птахів.

Ліс якусь хвилину стояв нерухомо.