Головні члени речення

Малина і вишні цього року не вродили.

Я сам іду до товариша.

Усі ми дужі дружбою своєю.

Було їх там чоловіка з тридцять.

Прожити вік – не поле перейти.

Люблю свій край.

Першою думкою Остапа було тікати.

Життя прожити треба чесно.

Гримнуло кілька пострілів.

Ой у полі жито копитами збито.

У душі моїй пісень і мрій море.

Сучасне завжди по дорозі з минулого в майбутнє.

Два хитрих мудрого не переважать.

Старого горобця на полові не обдуриш.

Он ідуть закохані і юні.

Чуже переступи, та не займи.

Я хочу погостювати в батька-матері.

У нас піснями тепла вся земля.

Ще мене з колиски люба мати вчила мову рідну шанувати.

Не багатство ти шануй, не вроду, мову бережи свого народу.

Це була лебедина пісня композитора.

Я стою непорушно і печу раків.

До лісу було рукою подати.

Ми змусили його розв`язати язика.

Дівчина почала вишивати скатертину.

Твір я буду писати завтра.

Подруга буде їхати додому поїздом.

Зараз же сідай і пиши лист до матері.

Учні були вчора на екскурсії у заповіднику.

Вони не сподівались побачити стільки цікавого.

Але маршрут був дуже добре знайомий.

Діти обіцяли приїхати ще раз.

Твоє життя — то зорі світанкові, то сонце у негоду, дощ у спеку.

Ой три шляхи широкії докупи зійшлися.

Кожен з нас любов свою зберіг від зради, від зневаги і від смерті.

Чорне море омиває Кримський півострів.

Визволені не можуть забути своїх визволителів.

Усмішкою дитячої фортуни було для нас потрапити в той дім.

Починає світати за лісом червоною барвою.

І залишився стояти дуб на злість усім вітрам і грозам.

Вести всі роботи з дотриманням графіка — золоте правило.

О вісімнадцятій тридцять будь обов’язково вдома.

Передавати досвід молодим — найбільше щастя.

Гарним був Київ цього свіжого осіннього ранку.

Заміж вийти — не дощову погоду пересидіти.

Моє серце прагне буять на просторі!

На дніпровській долині ромашка побита зів’яла.

А ось тепер будемо вечеряти всі разом.