Класифікація речень (підготовка до ЗНО)

Навіщо мені весна, коли твої очі — проліски?

Золотожари літня ніч губила, і матіола мліла запашна.

Зігрій мене, бо осінь за вікном про себе тихим сумом сповістила.

То все було в весняній круговерті, у юності щасливому гнізді.

А вже весна, і знову серця щем, і знов надія мертва оживає.

Любі дерева, справжня весна ще далеко, ще за горами, за морями.

Весна, коли сонце тече по деревах, по будинках, по рамах вікон.

Перед весною зачудовано стоять дерева, затих вечір, спинилася хмарина.

Ціле літо виноград п’явся на риштовання з трубок і дроту, доки не заціпенів.

Увечері стало хмаритись, тому смеркало швидко.

Життя гортає сторінки, не зупиняється, годинник свариться роками на стіні.

Самотність — як обірвана струна, вона ніколи не буває в парі.

Розгулялось літо в росах, в золотих пшеничних косах, в полинових перевеслах.

Давай ще раз побудемо ми разом, нам вечір цей сам Бог подарував.

Глянь за вікно: який чарівний вечір запалює над озером свічки!

Стара черемха заздро поглядала на першу вишню, визрілу несміло.

Народилося літо з дощів і снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Зустрілись двоє пізно по зимі, та вже й на скронях паморозь зимова.

Мені чомусь наснилася весна, така ясна, така сліпучо-біла.

Мати жде і поглядом далеким шукає битий, посивілий шлях.

Початок літа — і з-під батьківської опіки виходить молоде покоління.

Молоді серця вбирають напутні слова, повні мудрості й доброти.

Дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа.

Синиці, зозулі розгойдують квітневий досвіток, розворушують кожну гілочку.

Під тихий крок зорі, під води призаснулі на цей пісок і ми вкладем свій крок.

Червоне сонце закотилося в імлу й пірнуло за обрій.

Жваве полум’я жагуче здійнялося вгору й засичало.

Снігопади припинилися, і над селом розпогодилося.

Насилає зима холоди, і зовні сумне село стає врочисто білим!

Нехай добро завертає у кожен дім і сіє своє золоте зерно.

Не дивися так привітно, яблуневоцвітно.

День біжить, дзвенить-сміється, усміхається!

Гукнем же в світ про наші болі!

Хто може ніч обернути на днину?

Візьми мене, природо, і до своїх причисль.

Годі бити байдики!

Осінь сіла відпочити.

3 журбою радість обнялися.

Сергій — ні риба ні м’ясо.

Ранки стають морозними.

Літо й досі не здається.

Батько з сином були терплячими.

Чумацький Шлях — сузір’я.

Братик нашкодив і накивав п’ятами.

Кожен з нас, буває, помиляється.

Ще сонячні промені сплять.

Не все пробачить можна і забути.

Сусіди почали бити тривогу.

Сиплеться і сиплеться осіннє листя.

Сміливі завжди мають щастя.

Поети вічні перехожі.

У високості — блакить.

Старі дуби, спасибі вам за осінь!

Мій перший вірш написаний в окопі.

Краплини перші вдарили об шибку.

Мораль — в піску зарита.

Я — не мудрець, я лиш поет.

За обрієм наші найпотаємніші мрії.

Весна — художник дуже знаменитий.

Не даруйте жовті тюльпани — квіти розлуки.

П’єм дикого ячменю буйний солод.

Струшую роси — свідків сходу сонця.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.

Навколо буйний цвіт чорнобривців.

Люблю яскраві маки і волошки.

Трохи вище від ставка — млин.

Навколо тільки дрімучий тютюн і мак.

Марудна справа — жити без баталій.

У долині — луки, трави по пояс.

В полях — озера талої води.

Лиш боротись — значить жить.

У нього очі — наче волошки в житі.

А згори сипле та сипле, витрушує душу з дзвіночків.

В городі тиша й мовчазний передзвін сердець.

Напевне, в кожному із нас дрімає щось від Піфагора.

Кожен день життя — то неповторна мить на вічному шляху до щастя і свободи.

В осінній млі така прозора мить минулих днів, розстріляних шрапнеллю.

З вогню — у ніч, назустріч тиші, зірвались ми, як пізній дим.

І сниться їй, бджолі, цариця — Велика Спека Степова.

Ніколи не шукайте щастя під чужими небесами.