Контрольна робота №4

Речення, яке вказує на те, кому належить вимовлене, називають прямою мовою;

Пряма мова — це невисловлена певною особою мова, яку приписують особі на основі її поглядів, поведінки;

Пряма мова — чуже мовлення, передане зі збереженням змісту, без збереження форми та інтонації;

Прямою мовою називають чуже мовлення, передане дослівно, з повним збереженням змісту, форми та інтонації.

«П…— а,— п»;

«П? — А.— п»;

А, «П!»;

"П,— а,— П"

«П? — а»;

«П?» — а;

«П?» — А;

П? — а.

складнопідрядне речення з підрядним означальним;

складнопідрядне речення з підрядним з’ясувальним;

складнопідрядне речення з підрядним обставинним;

складносурядне речення

Два човни м’яко шурхнули по прибережному піску, і тихий голос поспитав: «Ви всі тут?» (М. Коцюбинський);

Осел почванитись хотів, що чув в ліску всіх птахів спів (Л. Боровиковський);

В Природа зітхнула повними грудьми, зітхнув і Кирило. Невже він сього ніколи не бачив? (М. Коцюбинський)

Прислів’я каже: «Більш роби, та менше говори…» (Л. Боровиковський); 

граматично організована одиниця мови, яка складається з одного або кількох слів і виражає закінчену думку;

граматично організована одиниця мови, частини якої нерівноправні за змістом і об’єднані в одне ціле за допомогою підрядних сполучників і сполучних слів;

складне речення, частини якого з’єднуються в одне граматичне та смислове ціле не сполучниками і сполучними словами, а лише інтонацією;

повідомлення, яке складається з кількох чи багатьох речень, характеризується змістовою і структурною завершеністю і певним ставлення автора до змісту висловлення.

При діалозі слова автора не вживаються;

інтонація слів автора є виключно розповідною;

слова автора й пряма мова оформлюються різною інтонацією;

слова автора й пряма мова мають однакову інтонацію в межах одного речення.

І тихо-тихесенько я промовляла: «Сон літньої ночі, мені тебе жаль» (Леся Українка);

«А що, дітки? — питає бабуся.— Чого прийшли, мої соколята?» (Марко Вовчок);

«Я, коли виросту, теж садівником буду!» — не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив Юрко (І. Цюпа);

«І тепер, подумав він уві сні,— можна не боятися жодного хижака, тепер можна бути справжнім сміливцем» (М. Слабошпицький).

А «О, та ви стали справжніми гуцулами!» — казав, щиро посміхаючись, старий Бойчук (Т. Масенко);

«Що ж приваблює в Котляревському його нащадків?» — ставить питання О. Гончар про одного з тих довгожителів планети, які разом із витворами свого духу впевнено переступають грані сторіч, далеко йдуть за межі їм відміряного часу. І дає відповідь — лаконічну, вичерпну, переконливу: «…Він невіддільний від свого народу й від того ґрунту, що живив його творчість» (Д. Павличко); 

Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки — смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись (Леся Українка);

Казала кума: «Дам пшона»,— а в неї в самої нема (Народна творчість).

анотація;

оповідання;

публіцистична стаття;

дискусія.

після речення № 2;

після речення № 3;

після речення № 4;

після речення № 5.

дев’ятому реченні;

другому реченні;

четвертому реченні;

сьомому реченні.