Контрольна робота №4. Речення з відокремленими членами.

відповідає на питання який? яка? яке? які?

 в усній мові не виділяються паузами та зміною інтонації, а на письмі — парними комами.

стосуються одного й того самого члена речення, виконують однакову синтаксичну функцію

 конкретизує зміст однойменного попереднього члена, звужуючи або обмежуючи його значення

Улітку в спраглому небі гойдається вітер одвічних лип.

В Україні на початку червня достигають вишні.

 Живуть там довкола маминої й батькової хати вітри і птахи і сонце і земля твоя і твій рід і твої перші кроки.

 Приїжджі археологи знайшли на острові рештки козацьких доменних печей. 

Долинка вишита сонцем пускає їм в очі веселі сліпучі зайчики.

Незвична музика біла безголоса живе, тремтить, біліє на одній ноті.

А він іде високий посивілий на схід, на захід поле огляда.

А в заволоченому хмарами небі не вгледіти жодної зірки.

Микола замість панського лану вийшов на своє поле.

Старша донька Катерина Данилівна Виговська мала батькові палкі очі чорні

кучері...

Олена Богданівна як любляча вірна дружина не кидала свого чоловіка.

Він син корсунського посадника знатний вельможа і посол приїхав у Київ до

князя Святослава.

Може таким і був колись Київ столиця варварського народу що досі загрожує

Цар-городу з північного побережжя Чорного моря.

На підставі нескладного життєвого досвіду він розумів що суперечка з жінкою ні до чого крім зайвого галасу й неприємностей не призводить.

Вас одразу можна впізнати і не бувши ворожкою.

Я впевнена що наш народ незважаючи на неймовірні випробування змінить

життя на краще.

Лиш добро роби не думаючи.

Рушниця в його руках стріляла не хиблячи.

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале селище.

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани

золотого жита та пшениці.

Непроглядний гай стоїть тихий та спокійний, темний та свіжий.

Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу.

Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і

холодків.

Вузенька вулиця заквітчалася зеленню мов пастушка й тиснеться поміж хати,

аж сухі плоти розвалює на перегинах...

Тут загомонить дітьми як базаром там подражнить собак під тином, а там знов на людське подвір’я загляне тишком крізь дірку.

Мартинові гадки спорхують як ті курчата з-під коней бо десь там, перед вікнами, загримів знайомий голос Микити.

Дай бог оце дитину, на щастя, до хати, ну і свіжий клопіт, як самі знаєте.

Водомороз сидів нерухомо і здавався вирізьбленим з дорогого каменю, немов штучна іграшка.

На світі усе знайдеш, крім рідної матері.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень.

Вустя нічого не бачила, крім отих невидних струмків.

Там, замість життя, в теплеє літечко терен зацвів.

Археологи і палеонтологи в глибинах канівських ярів читали, як по відкритій книзі природи, історію невпинного розвитку життя на планеті Земля.

Довідавшись про утворення й археологічне минуле гір, що сусідять зі славним Дніпром, зважтеся на подорож у наш мальовничий край, аби на власні очі побачити кожну з них.

Пізніше, у шкільні роки, учитель історії на простих прикладах пояснював, що таке любов до своєї землі.

Глибоко в душу запали мені слова вчителя, допомагають нести любов до рідного краю через усе життя, поглиблюючи й примножуючи її.

Осінній ліс, осяяний вранішніми променями сонця, здавався казковим.

Рівний залитий сонцем степ доразу принишк.

Дніпро розбуджений подихом весни гнівно трусонув могутніми плечима із себе крижаний панцир зими.

Петро стрункий широкоплечий з русявим чубом і синіми очима стояв серед хати.

Гілки дерев мокро блищали зволожені по-весняному.

Обабіч шляху лежали незнайомі поля перекраяні вузькими довгими нивами.

Тим прекрасніші були її чорні брови теплі вологі очі обрамлені пухнастими віями білий разок зубів у розхилі повних схожих на достиглі вишні тремтливих губ.

Селяни намагалися якнайшвидше зібрати своє збіжжя щоб заходитися коло панського кинутого напризволяще хазяїнами.

Перед його очі спливло улесливе обличчя військового осавула хитрий лисячий погляд зігнута в поклоні постать.

Аж ось вийшов секретар молода білява дівчина.

Він мчав прямо на козака поставленого Максимом.

Часом удень покинувши роботу, вона висовувалася з кутка Гафійчину скриню

і переглядала її убоге шуплаття, розгортала вишивані рушники і переводила задуманий погляд на дочку.

Відтак поправляла на ній намисто обсмикувала сорочку, укладала складки

спідниці і жалібно похитувала головою, змигнувши крадькома сльози.

Ми знали, що нам доведеться працювати не покладаючи рук.

Ось уже з’явились мандрівні сліпці збираючи спільну милостиню.

Жінка, схрестивши руки на грудях, боязко озирнулась, шукаючи дворища, яке б не ощирилось на неї собарнею а дитя недовірливо спідлоба дивилось на неї.