«СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ. ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ (ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ, ЗВЕРТАННЯ, ВСТАВНІ СЛОВА)» .

А. На шастя злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце.

Б. На щастя потяг було затримано через технічні проблеми.

В. Усі іспити сестра на щастя склала на високі бали.

Г. Відчиняли люди широко ворота поливали на щастя дорогу.

Д. Поки працювали в полі дощу на щастя не було

А. Ріка звичайно не Егейське море котре походить звісно від «еге».

Б. Трава в полі як там кажуть аж шумить лізучи із землі.

В. На жаль тут не було ніяких сумнівів донька не повернеться.

Г. У кожному ділі є свої майстри та своє так би мовити натхнення.

Д. Словом були ми схвильовані й ентузіазм усе-таки в нас буяв.

А. Здається ж люди все у них людське але душа ще з дерева не злізла.

Б. Здається небо й землю розхитають. І тут і там і десь аж на горі..

В. Здається з нами щось уже не те... . І навіть люди місто й камні...

Г. Здається дивом кожне слово що з серця лине у віки.

Д. Здається часу і не гаю а не встигаю не встигаю!

А. Наш тренер ... Дніпро перепливти.

Б. ... весна вже настала?

В. Кожен ... мріяти про велике.

Г. …. орел здійнятися вище хмар?

Д. Україна ... знову перемогти.

А. Годі вам, гурт ворогів і прихильних, марні слова промовлять.

Б. Літня ніч, спокусниця зрадлива, крилом одним пів світу обняла.

В. Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць.

Г. Рука в руці - і музика жива, спинися, мить, зіграй сонату вічну.

Д. Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов!

А. Ой, братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

Б. Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій.

В. Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохання?

Г. О панно Інно, панно Інно, любові усміх квітне раз - ще й тлінно.

Д. О, Борисфене, батьку наш і друже, біля твоїх родючих берегів ти нас єднав в часи прадавніх зрушень.

Нас не спинять ні холод , ні спека, ані куля , ні яд, ні багнет.

Спокійно розважливо тече розмова.

 Я візьму того смутку і горя важку половину у розтерзане, горде, нескорене серце моє.

Візьми чорнила і паперу та й напиши мені листа.

Тягнуться до сонця і квіти, і трави, і віти кучеряві.

Щасливо, радісно весільно квітує нива молода.

Сила, та розум – краса людини.

У нашому саду ростуть такі дерева – яблуні, груші, сливи.

Пахне вітром і землею вогкий вітер-срібнокрил

Ніколи не повертаються назад три речі час, слово, можливість

У дружбі немає ні боржників, ні благодійників.

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь.

Чи знаєш ти , хлопче, якого коня тобі серед поля вготовила доля?

Летіть, летіть, нестримні журавлі, через усі держави і кордони.

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

 Вийди, вийди сонечко, на дідове полечко, на бабине зіллячко.

Колего Петре, Ярославе Андрійовичу, добродію Іваничук.

Колего Петро, Ярослав Андрійовичу, добродію Іваничук

Колега Петре, Ярослав Андрійович, добродію Іваничук.

Колего Петре, Ярославе Андрійовичу, добродій Іваничук

Ми садили ліс у полі і дубочки і тополі і осику і ліщину і червону горобину. 

Дерева трави квіти усе жило в очікуванні весняних сонячних дотиків.

Куди не повернешся скрізь земля і згори і знизу і праворуч і ліворуч.  

І заспівало все у цім краю Карпатські гори ріки і смереки.