Контрольна робота з української мови за 2 семестр 8 клас

Вербником обсаджували дороги й городи, греблі й ставки, піщані пагорби і береги річок .

Коли будували Змієві вали? 

Тут галасувати не можна 

Від добра добра не шукають 

Стоїть церква над самою водою, як та свічка в підсвічникові блискає проти сонця блискучим хрестом

Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставились як до святині 

Тимко відчував холодну і липку в’язь лугової землі, і почуття це було неприємним 

Хвилинами його брав жаль, і він стримував косу 

Оскільки електромотора не було, то динамку крутили руками 

Зло відступало до найдальших обріїв уяви, треба було жити й кохати

Не було ні хомута, ні голобель, і ніхто не сіпав за віжки, вказуючи шлях 

Відчуваєш себе щасливою, і хочеться обійняти весь світ 

У тривожну пору іспитів на кожному кроці чуємо побажання успіху, а частіше — жартівливе «ні пуху ні пера» 

Вишивка — одне з найдавніших українських мистецтв 

Творчість Георгія Нарбута — яскрава сторінка в українському мистецтві.

І завжди — крах ілюзій

Найвеличніший симфонічний твір Леонтовича — народно-фантастична опера «На русалчин Великдень». 

Буває й інакше 

Не уявити собі простори Таврії без курганів!

Вітчизна моя рідна.

Тропічні острови недалеко.

Скільки пісень співалося-переспівалося в житті кожного 

Вигострю, виточу зброю іскристу 

Осіння золота пора 

Мене в цій хаті привітали, нагодували

Вхід до землянки зробили під великим горіховим кущем

Тим часом розвиднялося, світало 

Верболоз зустрів мене, як друга, зозуль теплим воркуванням…

Довженко, як режисер, відомий у всьому світі 

Як справжній син трудового народу, Максим Рильський розглядав народні та свої власні пісні. 

Не треба забувати заслуг Рильського, як перекладача

Річечка, як лоза виноградна пнеться по білій стіні гори 

Шавлію використовують у медицині, як протизапальну рослину.

За дванадцятьма мостами сивий Тетерів тече.

Лункі октави дальніх голосів запише обрій у вечірній простір 

Дуб навпроти кидав тінь на грядки 

І місточок через річку брама замикала 

Осінній холодок над спраглою землею шатро гартоване широко розіслав 

Роботящим умам роботящим рукам перелоги орать… 

Три дні сонце змагалося з туманом і хмарами.

Сьогодні день прийшов святковий.

Учні взяли в бібліотеці книжку.

На свято запросили батьків.

У долині - луки, трава по пояс 

Темна хмара озвалася гучно.

Повертаючи до молодих років, сам стаєш ніби молодший 

Стоїть степ як марево в пожарах 

Я ходила з порожнечею в душі, але розглядала такий стан як тимчасове явище 

На скелі сидять чорні, великі, таємні ворони і ніби чогось ждуть 

Стоїть церква над самою водою як та свічка в підсвічникові блискає проти сонця блискучим хрестом 

Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставились як до святині 

Данило сідає на поріжку розв’язує ганчір’я і по черзі розпинає в руках подрані сорочки, штани, піджаки, кофти. 

Восени уже з дорослими дітьми відправляються пернаті мандрівники за моря й океани.

Яка це добра і світла година, коли село їде на Великдень до церкви!

Особливо втішає його ясний, сонячний день. 

Рибалки приїхали на лиман, спустили човна на воду, поскладали мережі й посуд і сіли самі двома рядками. 

Вадик чогось тривожився, не спускав очей з прибережної смуги і присутніх на ній. 

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі

Увечері, справді, пішов дощ 

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік 

Мені тепер відкрилося, слово честі, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості

Живу, вірите, я на хуторі, якраз на узліссі 

Увечері, справді, пішов дощ 

Пісні приказки прислів’я все те вражало надзвичайним багатством жарту гумору практичного розуму 

У слові є все злагода спокій усталеність надія

Звучать улюблені слова Держава Тризуб Булава

На почесному місці сиділи вчителі Феофіл Григорович Степан Тарасович Олена Михайлівна

Луки, гори, пишні сади все зелене й принишкле. 

Його роги нагадували осінній низькорослий кущ

Працею людина сильна і красива 

З добра й любові приходить щастя 

Ні в тин ні в ворота твої слова

Ні сьогодні ні завтра я тебе не хочу чути

О поле й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене

О незвичайна чародійна мово, хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих 

О Львове батьку мій камінний, знаю, як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала Русь безкраю 

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! 

Дзвени, моя пісне, і клич до роботи... 

Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду – і, може, більше не прийду 

Хлопець сидить ніби аж трохи знічений прилюдним сусідством з нею, з юною шкільною красунею

А дівочі молодії веселії літа, як квіточка за водою, пливуть з сього світа

І він, маленький хлопчик, уже тоді розумів дорослу розмову

Дякую тобі, моє серденько, за таку твою увагу до мене! 

1882 року в Києві розпочалося друкування щомісячного журналу «Київська старовина». 

Десь там, глибоко внизу, двигтить, невтомно пульсує душа корабля

Прийшовши в літературу, Василь Симоненко, наділений щедрим талантом і непідкупним розумом, голосно заспівав сердечну пісню

Замок пишався на всю околицю, і здалека було його видно

Хлоп'я, сполохане пострілом, щодуху втікало, стрімголов віддалялося луками

Пізніше, з настанням осені, ми завжди йтимемо до лісу за цим п'янким ароматом дозрілого хмелю 

Теля стояло розставивши стрункі ноги й помукувало, повернувшись до річки

Плавці мчали до берега захлинаючись водою, пробиваючись крізь кригу 

Дівчина стрепенувшись, підвела голову 

Сон , улетівши до хати, бере Харитю під своє крило

Не розбивши крашанки не спечеш яєчні 

Не знаючи броду не лізь у воду

Щоб ви знали, ні на яку іншу птицю, крім качок, у Тихона не піднімалася рука

Сонце, цілий день закрите хмарами, надвечір вибилося зі своєї неволі... 

Де вони живуть, рятуючись від завірюх та хурделиць шалених? 

Тоненький струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою

Село, зачароване зоряним небом, хороше синіє розкиданими хатками. 

Переповнений любов'ю я відкрив кохання книг. 

Виткнулось ясне сонечко з-за гори й обдало своїм світлом безкраї поля, усіяні, мов сльозами, ранньою росою. 

Ліс, повитий срібнопилим димом, в синяві, у золоті, в іржі... 

Обличчя було подібне до розцвілої в усій повноті півонії.

Наляканий громовицею кінь тихенько заіржав.

А в просторих покоях темним мохом засланих зеленими вітами прикрашених світлими візерунками позолочених сама Королівна Зелених Борів стояла. 

На місто насувалася чорна хмара важка схожа на велетня.

Дзвени моя пісне і клич до роботи...

Дякую тобі моє серденько за таку твою увагу до мене!

але недолюблюю холодні листопадові.

… зі щебетанням птахів у нашому саду.

… тоді так мріється про щось небуденне.

… напоєні пахощами яблуневого цвіту.

… хоча й червневі мають свої принади.

та гул джмелів над хатою моєю.