Контрольна робота. Пряма і непряма мова. Складносурядне речення

Яка ти розкішна земле думала Маланка.

Хто дітей любить той добрий чоловік говорила колись моя бабуся.

Сам до себе говорив Тимофій що земля найкраще пахне восени.

Олена подумала ніщо так не красить людину як натхнення.

Одна сказала Гляньте, гарно як! Немов облита снігом кожна гілка!

Слова диктора про те що переможця буде визначено через кілька хвилин, глядачі так і сприймають.

Співають у пісні що нема найкращого на вроду, як ясна зоря в погоду.

Тоді я сказав йому що українські прерії (рівнини) відрізняються від мексиканських тим що в Мексиці ростуть кактуси а в нас верба.

«П, — а, — П»  

«П, — а: — п»  

«П, — а, — п»

 «П — а: — П»

Дівчина грайливо запитала: «А може, вона справді лісова мавка?»

«Не проводжайте мене», — Попросила дівчина рідних.

«Михайлику, хочеш побачити диво? — питає мене дядько Себастіян. — Підійди до мене…»

"Васильку, го-о‑в! А йди сюди", - гукнув з подвір’я батько.

Ні, не клич мене, весно, казала я їй, не чаруй.

На шляху Люба сказала Ти б колись, Михайлику, до нас заскочив.

Важливо не те, як малюю я, а що в тому бачать інші сказав Валерій Я ніколи не стану художником.

Вмивайся, вмивайся, дитино! квапить мене мати.

«З щастя та горя скувалася доля» — каже поговірка.

«Ну, добре, стримав образу Аркадій Петрович. — Не одрікаюсь од своїх слів».

Струна бринить: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

«Леоніде, — Адріана відірвала обличчя від долоні — а ви читали «У пошуках утраченого часу» Марселя Пруста?» 

Мати нагадала Оленці, щоб не спізнитися на урок.

Бабуся попросила онука, щоб він сходив до аптеки за ліками.

Василь сказав батькові, що в новій школі йому дуже цікаво.

Золота рибка запитала дідуся, чого йому треба.

прямою мовою

непрямою мовою

діалогом

цитатою

Ти спершу стоїш на подвір’ї серед срібного дощового мерехтіння, далі виходиш на шлях, простуєш із задертою головою, потім опиняєшся на вигоні, підставляєш дощинкам обличчя, руки, плечі.

Відходили все далі й далі зрадливі вітряні дні, і вже з другого ранку вони їхали царством весни.

В особливо небезпечних місцях старий обходив збоку, весь час не спускав з ока слідів, перемацував очима кожний непевний закуток, купи вітролому, каміння.

Він був бруднувато-сірим, попелястим і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо-білим красенем, схожим на древніх предків.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем і на воду сповзає дядькова тінь.

Прозорий струмок перетинав стежку і через нього було перекинуто кладку із сухої деревини.

Ген-ген крайнеба червоніла сонячна заграва та вітерець ледве чутно дихав.

І справді на прибережнім сухопутті звиваються посірілі в’юни і вигинаються носаті щупаки.

Сани рушили — і все почало віддалятися.

А зійдеш на пагорб — і перед тобою вдалині, за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої.

Над річкою прошелестіла гайвороняча зграя, і знову стало чути густе комарине гудіння.

Гойднулась і побігла з-під верболозів хвиля, підкотилась під місяць, колихнула його, він зробився спочатку довгий і плескатий, а згодом знов покруглішав.

Зжаті стебла господиня клала навхрест і вони лежали до закінчення жнив.

За татарським бродом з червоного маку народжується місяць і коло козацької могили висікається старий вітряк.

Куди в селі сходяться всі стежки і де можна почути всі новини, найнеймовірніші чутки?

Пройшовся березень з під сніжником на шапці над татарським бродом і під його ходою вибухнули криги.

Кожна ниточка на рушнику любовно заплетена і з того вирізування просвічувалося лапасте дубове гілля.

Господар лежить і все лежить.

На хвилях перешіптувалися, шерехтіли крижини і кожна з них несла в далечінь шматки украденого щастя.

У хаті мовчки сиділи зажурені люди а на столі лежало шість з восковими свічками хлібин.

Не минає мене листопад, нагортає на серце зажуру.

Мої милі чорнобривці, щирі, добрі українці, зичу щастя вам…

Прощаються з літом ліси, верхів'ям гудуть і гудуть.

То заблищить самотня зірка, то сріблястим сяйвом вкриються контури сизуватої хмари.

три

чотири

п'ять

шість