Контрольна робота. Речення з однорідними членами. Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)

До берега наближався Тихон із рябим мисливським собакою (О.Довженко).

Без коня навіть шовкова дорога муляє (Народна творчість).

Перші зорі виткнулися на ясному й теплому ще небі (Ю.Яновський).

Ще звечора на обрії стояла важка сива хмара, сріблився вгорі місяць, мовчазливо дрімав ліс, ніби до чогось прислухаючись.(За Ю.Збанацьким).

Обидва почували себе добре лише один коло одного (Ю.Яновський).

У темряві густій тяжкій, і рівній прокинувсь я (М.Рильський).

Велика, грізна тиша висить над степом над залитою сонцем висотою (О.Гончар).

Наближення зими у всьому серце чує – і в шелесті листів, і в вітрі, і в стежках (В.Сосюра). 

Ні розвага, ні просьба, ні грізьба: ніщо не помагало (М.Коцюбинський).

Усе навколо: дерева, птахи, люди – сповнені весняної, пружної, нестримної сили (В.Собко).

На птахів хотіли подивитися і великі і малі (А.Давидов).

Батько кинув заднього воза і побіг з гори до переднього… (І.Нечуй-Левицький).

Дмитрик намагався викрутитися і так і сяк (М.Коцюбинський).

За селом вдень і вночі було чути гуркіт тракторів і комбайнів (А.Давидов).

Сниться мені поле, вечори барвисті, береги пахучі рідного Дінця (В.Сосюра).

В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля (Т.Шевченко).

Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави… (В.Симоненко).

І в хаті, й надворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється (Марко Вовчок).

На морі темно, аж чорно (М.Коцюбинський).

У тобі, мово, неосяжна душа народу – його щирість, радощі й печаль, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. 

Осінній ліс був легкий і прозорий од жовтого листя та від блідого проміння. 

Рій потрапив у самісіньку гущу бою, який тут точився вчора чи позавчора. 

Марко всього везе, та не знає, що діється вдома.

У ясні сонячні дні з голубого неба ллються на землю дзвінкі радісні пісні жайворонків, солов‘їв. 

Вадик чогось тривожився, пильнував, не спускав очей з прибережної смуги і присутніх на ній.

Восени уже з дорослими дітьми відправляються пернаті мандрівники за моря й океани. 

Ввечері граки посідають біля своїх гнізд і сплять до ранку.

Один із дослідників пропонував прийняти в основу класифікації писанок такі назви, які подають самі писанкарки, а саме «трав‘янки» «голубці» «гребінчик» «хрестик» «безконечник».

Спинився – волошка чи не волошка вистромила голівку з-поміж колосочків (С.Васильченко).

Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі пречудесно, пречудово – розцвітай же, слово! (П.Тичина).

Та не з братом, не з сестрою – з німими стінами на чужині (Т.Шевченко).

Їй сняться хмари і липневі грози, чиясь душа прозора при свічі (Л.Костенко).

Ніч тепла, місячна (Остап Вишня).

Вже луки почервоніли під промінням заходу; скошена трава ще дужче запахла (І.Нечуй- Левицький).

Осокори й верби гніздами зеленого розкішного гілля виганялися вище од скель (І.Нечуй- Левицький).

Засоромивсь осміяний Горобець та й покинув ріднесенький табунець (Л.Глібов).  

На перехресті трьох доріг туман лягав, припадав до ніг (М.Бажан).

Ти зійди на гору брате і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ (Я. Колас).

О ліро пушкінська на світ увесь брини про зорі щастя (М. Ткач).

Ми зберегли тебе вкраїнська мово щоб лютий ворог не поранив (П. Тичина).

Добридень тату мій і далі неосяжні прийміть любов мою й тепло пісень моїх (В. Симоненко).

Краю героїчний пісне соколина ми розбили бурі вільними грудьми, підняли ми в лузі журну ту калину, Україну славну звеселили ми (В. Сосюра).

Гірке Тарасе твоє панування, краще б до людей ішов у найми (С. Васильченко).

Південний краю як тепер далеко лежиш від мене ти (Леся Українка).

Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим (А. Малишко).

Дівчина не намагалася заплутувати слідів, вона вкидала всі листи до тої самої скриньки, а коли й не до тої самої, то принаймні в тому самому поштовому відділенні, що значилося під цифрою сім.

Тепер, щоправда, довкола було досить голо і сумно (І. Франко).

І враз, неждано і чудно для ранку, сплеснули мідні звуки оркестру (Ю. Смолич).

У неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було (Т. Шевченко).

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога (О. Гончар).

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку (О. Стороженко).

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім’я мого рідного міста (О. Гончар).

І ось, нарешті, вершина (О. Гончар).

О поле, дорога, річка, узлісся зелене! Ви в серці у мене (Л. Первомайський).

О незвичайна, чародійна мово Хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих (Д. Павличко).

Ой водо-водограй грай для нас, грай, танок свій жвавий ти не зупиняй (В. Івасюк).

Луки, луки, пропахлі сіном прілим, чи ви мене впізнали, земляка? (В. Симоненко).

Ніжність наприклад описати математично не можна (В. Собко).

Картина прямо скажем феєрична (Л. Костенко).

Безумовно ти хоч не феномен але спритний чоловік (О. Корнійчук).

Мигнуло правильне (може, колись навіть гарне) висушене, немолоде вже обличчя (І. Вільде).

Читачі пам’ятають, як юнаки (серед них був і Олесь Гончар) залишали аудиторії та бібліотеки, шикувалися в студентські батальйони.

Батарея їх стояла десь певно зовсім близько (Із часопису).

Звісно важливо порівнювати себе з іншими людьми (Із часопису).

Та либонь щось було засіяно (Є. Гуцало).

Мій рідний сину бійся нічиїх, вони завжди безликі і холодні (В. Крищенко).

Моя Вітчизно дорога яка в тобі горить снага!

 Україно Слався нивами, слався рідними людьми! (Т. Масенко)   

Не вам в мережаній лівреї донощики і фарисеї за правду пресвятую стать (Т. Шевченко).

Мужай прекрасна наша мово серед прекрасних братніх мов (М. Рильський).

Кобзарю знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко).

Гей рицарю жадібний стережись (М. Бажан).

Я сирота з Вільшаної сирота бабусю (Т. Шевченко).

До тебе Україно струна моя перша озветься (Леся Українка).

Пригадайте мамо те прощання край воріт, де сяяла роса (Д. Павличко).

Микито знов мою пораду ти забув і судиш про князів (І. Кочерга).

До тебе мій дорогий юний друже приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань (Р. Братунь).

Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався мені здавалося до самого обрію (П. Панч).

Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях (Марко Вовчок).

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне (І. Багряний).

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну може де і квіт барвистий (Леся Українка).

Безумовно ти хоч не феномен, але спритний чоловік (О. Корнійчук).

Мені тепер відкрилося нарешті що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості (П. Загребельний).

Живу як знаєте я на хуторі, якраз на узліссі (Остап Вишня).

Увечері справді пішов дощ (Ю. Смолич).

Печаль і гордість повніть, моє слово… (М. Нагнибіда).

Орачу мій, господарю великий, гостило в тебе сонце за столом…(М. Стельмах).

О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала Русь безкраю (Д. Павличко).

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! (І. Гончаренко).

Мій рідний сину бійся нічиїх, вони завжди безликі і холодні (В. Крищенко).

Ти наше диво калинове кохана материнська мово (Д. Білоус).

О слово рідне Орле скутий Чужинцям кинуте на сміх! (О. Олесь).

Не вам в мережаній лівреї донощики і фарисеї за правду пресвятую стать (Т. Шевченко).

Тепер, коли під стелею горить синява жарівка, а за буфетом чорні (неприродно довгі вії надають очам вигляд блискучих комах з безліччю тоненьких, чорних ніг) очі Моніки, студенти не помиляються, що їдять і п'ють (І. Вільде).

Звуки, ніби малі, світляні петлі, налітали з усіх сторін, обсідали думки і паралізували кожний її рух.

Десь кажуть є гора де не співають птиці.

Та либонь щось було засіяно (Є. Гуцало).

Якщо козаки бачили в морі турецьку галеру, їхні чайки миттю шикувалися у формі півмісяця.

Кажуть сніг на полі – хліб у коморі (Народне прислів’я).

Даруйте на слові мені важко вас зрозуміти (Панас Мирний).

Вирішили ми з паном, або виріше пан зі мною, впіймала того клятого сома! (Остап Вишня).