Контрольна робота. Словосполучення. Члени речення. Види речень. Розділові знаки у простому реченні

вміло працює, берег моря, діти і батьки, високо вгору

вдвічі дорожче, здійснені плани, прийти до друга, море шумить

перше заняття, яскраві враження, попри негоду, пише вірші

синє небо, укласти договір, влучно сказати, студентські роки

привітання до свята, на дереві, прибути вчасно, щирі слова

глибоко пірнути, прибувши вчасно, наказ підписати, надіслано поштою

подякувавши за допомогу, приготуватися до відльоту, написатити роман, прогулка до лісу

почекати за дверима, сумлінно працював, визнати недійсним, намагання перемогти

поновити матеріал, оприлюднити результати, дуже високий, вміти думати

запропонувавши рішення, прагнути висоти, прибути вчасно, глибоко пірнути

День ясний, теплий, весняний.   

Я трохи звір.        

Незупинне власне словотворення ось шлях його поезії.       

 Промені як вії сонячних очей.        

Ми гості в цьому світі.

показувати на екрані, у моєму житті, довго приймати рішення, поспішати на виставу

милуватися чудовим краєвидом, пригадати ті дні, прибути на вокзал, вищий за брата

написані ним твори, зупинив навалу татар, корисна та здорова їжа, покласти зошити в рюкзак

виконати популярну пісню, приміряти костюм, написавши листа, відійти від клумби

мої перші враження, у твоєму житті, неподалік від моря, привітав щиросердно

гаряча страва, природа навесні, писав у зошиті, привітно всміхнулася

слушне зауваження, моя Вітчизна, прийшов уранці, особисті речі

поважати батьків, зачинивши вікно, скосивши вранці, підемо разом

відпочивати гуртом, обіцяв зранку, роздумувати вголос, вгору полізти

плакати від болю, розказати казку, вірко кохати, одягатися по погоді

двоскладне

означено-особове

неозначено-особове

узагальнено-особове

безособове

називне

означено-особове

неозначено-особове

безособове

узагальнено-особове

складне

двоскладне

означено-особове

неозначено-особове

узагальнено-особове

безособове

двоскладне

означено-особове

неозначено-особове

узагальнено-особове

безособове

двоскладне

означено-особове

неозначено-особове

безособове

називне

двоскладне

означено-особове

неозначено-особове

узагальнено-особове

безособове

називне

Моє серце прагне буять на просторі!

А ось тепер будемо вечеряти всі разом.

Заміж вийти — не дощову погоду пересидіти.

На дніпровській долині ромашка побита зів’яла.

Любити свою Батьківщину - обов'язок кожного громадянина.

Ці три богатирі здавна відомі всім.

Десятки шкіл розпочали роботу вчасно із дотриманням усіх вимог.

Кожен із нас свято береже спогади про дитинство.

Наше життя схоже на кольорову веселку.

Батько з дочкою прийшли до пана з самого ранку.

Людина щоразу відкриває для себе нові можливості.

Можу виконати великий фронт робіт, відпочивши і попрацювавши у селі.

Він зміг написати цей роман за 14 днів!

Благословенні ви, сліди, незмиті вічності дощами...

Почніть працювати з натхненням з самого ранку!

«Чари ночі» за жанром романс.

Життя як вокзал.

Сміливе слово то наша надійна зброя.

Сім на сім сорок дев'ять.

Жити карабкатися по вертикалі.

Експрес поїхав швидко, залишаючи тільки невеличкий гурт пасажирів на пероні.

 Почутий матеріал спонукав до глибшого вивчення цієї важливої проблеми.

Остап підвів обважнілу голову і пильно обдивився все кругом.

 Я згадуватиму все твоє життя першу поїздку в дитинстві на Західну Україну.

Мама дотримала обіцянку піти найближчої неділі у щойно відреставрований музей.

Серпи коси вози збруя все трупом лежить коло хат немов ті цяцьки…(С. Васильченко).

Найменший шерхіт луск гіллячки шум пташиного крила цокіт копти усе резонувало тут надзвичайно лунко чисто повноголосо! (О.Гончар). 

На полях, що розтилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи то тріск сухого бур’яну під чиїмись обережними кроками то причаєне шарудіння то стриманий тиск. (Г. Тютюнник). 

Реальність і казка подробиця й сміливе узагальнення щедра поетика пристрасне зачудування й глибина філософічність використання пісенних мотивів та набутків народного декоративного досвіду і водночас талановитий вияв своєї сольної творчої особистості все це створило нашу велику художницю ХХ ст. Катерину Білокур. (Д. Яворів). 

Гуркіт підвід, рокіт моторів іржання коней - усе ставало зараз помітно лункішим, ніж удень.(О. Гончар). 

Все навколо: дерева, птахи, люди, сповнене весняної, пружної, нестримної сили. (Сос.).

Усе: навкіл і труд, і піт, любов і дні гарячі. (Д. Луценко).

Ні спека, ні бурі, ні морози - ніщо не вб’є любов мою. (Сос.).

Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокіт копит - усе резонувало тут надзвичайно лунко чисто повноголосо! (О.Гончар).

Тут завтра можливо, настане нове життя  і люди будуть щасливі та радісні.

Для нас у ріднім краї, навіть, дим солодкий та коханий. (Л. Українка)

На жаль ми тут справді безсилі. (П. Загребельний)

І ось, раптом, хребет розломився, вогняна тріщина прокотилася впоперек нього, до самого низу (О.Гончар).

І навіть в Арктиці суворій проб’ються, може, ручаї (Л.Дмитерко).

Зіроньки ясні небо покрили, вийду, дівчино, серденько миле. (Нар.твор.)

Хай, друзі милі, вам щастить у дружбі вірній, в праці мирній. (М.Рильський)

Прощайте, росяні долини і села, сповнені краси. (О.Підсуха)

О, слово рідне! Ти стоїш на часі предковічних пам’яток святині. (П.Куліш)

Сій, сіваче, в людські груди правди вічної зерно. (П.Грабовський)

Вбігла Гафійка сквапно, ховаючи, щось за пазуху (М.Коцюбинський).

Гуркіт канонади ревів, не перестаючи (В.Сосюра).

Насупивши брови - він сердито дивився на цю сміливу дівчину.

А він, мандруючи, співав, як Наливайко з ляхом бився (Т.Шевченко).

Він ще зловив на собі вологий погляд жінки даючись, подиву зміні кольору її очей (О.Уляненко).

Дарунок його замість захоплення й подяки викликав лише глумливу гримасу вуст.

На підставі нескладного життєвого досвіду він розумів що суперечка з жінкою ні до чого крім зайвого галасу й неприємностей не призводить.

Він син корсунського посадника знатний вельможа і посол приїхав у Київ до князя Святослава.

Здобутий працею сухар м’якший від дарованого бублика.

Я впевнена що наш народ незважаючи на неймовірні випробування змінить життя на краще.

Хмарніючи, мов дитя, зносився думкою до Бога.

Десь здалеку бриніла, як муха повесні, притишена пісня. 

Не знаю трагічнішої книжки, крім сторії нашого народу.

Хлопець, вибачившись, швидко сів на вільне місце.

У тиші настояній духом гречаним, напахченій визрілим паром городнім сиджу перед дідом.

Обабіч шляху лежали незнайомі поля перекраяні вузькими довгими нивами.

Рівний залитий сонцем степ доразу принишк. 

Дніпро розбуджений подихом весни гнівно трусонув могутніми плечима із себе крижаний панцир зими.

Гілки дерев мокро блищали зволожені по-весняному

Лист написаний ще вчора незграбною рукою лежав на краю стола.

з питань безпеки

бити по воротах

заняття з української мови

орієнтуватися по зіркам

жити по правді

Життя ніби мозаїка.

Прочитай, хлопче!

Очевидно, попрацюю.

Три студенти прибули.

Велосипед знайдено.

у разі похолодання.

стоять обабіч дороги

при активній підтримці

конференція з питань екології

відсутня через хворобу

кому

тире

розділовий знак не ставиться

двокрапку

розділовий знак не ставиться

кома

тире

двокрапка

кома і тире

Експансивні відкривателі давно відкритого і зухвалі рекордсмени давно перейденого (Іван Багряний).

Рису б ту можна назвати лихоманкою (Іван Багряний).

Чого ви на мене витріщились, мов тигр!?.

Обережно, порвеш запонки...(Іван Багряний).

Напишуть і вчасно попередять майбутні покоління.

По якомусь часі ешелон знову зупинився...(Іван Багряний).

Так повторювалося на кожній черговій зупинці (іван Багряний).

Тож на те пішло багато ночей (Іван Багряний).

Світ благословенної свободи, купленої за готівку разом із плацкартою (Іван Багряний).

Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи (Іван Багряний).

Він уже мчав по інших широтах, круто повернувши на південь, і прогримівши над широченним Амуром.

Пролітав через кряжі інших гір, полохав інші, ще не бачені нетрі, проходив останні безконечні тунелі...

Обрії були заставлені сизими, фіалковими, синіми пасмами гір та гребенястих лісів. 

Тисячі обірваних, брудних, зарослих як пращури і худих як скелети людей! 

Тож різано либонь, від самого Уралу і пильно масковано вдень.

Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід летів дракон.

І раптом вилітав з-під землі далеко, мов пекельна потвора потрясаючи реготом ніч.

На тендері прожектор довгий вогненний хвіст.

Шістдесят коробок-вагонів — шістдесят суглобів у дракона.

А, може, йому самому страшно, може, йому моторошно на хвості цієї диявольської комети...

І летіли, переганяючи його, серця і думи всіх тих екзальтованих конкістадорів. 

Гнані геть з метою і без мети вони кинулись, як у вир головою, туди, вперед, у невідоме.

Недосказана легенда про нікому не відомого, гордого нащадка першого каторжанина Сибіру, про правнука гетьмана Дем’яна Многогрішного ( Іван Багряний).

М’яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи люстрами, котився він, ніби разок блискучих коралів, і миготів емалевими девізами на боках вагонів: "Нєгорєлоє — Владівосток" (Іван Багряний).

Вдень хочеться спати, а вночі — їсти (Іван Багряний).

Особливо потерпали нервові, чутливі, занепокоєні своїм здоров’ям... (Іван Багряний).

Прокладали шлях, прокладали нову магістраль, вимощуючи її своєю розпукою, гатили собою прірви, й баюри, й провалля... (Іван Багряний).

З вікон експресу нагло починають летіти речі... (Іван Багряний).

Біля крайнього столика при вікні сидить бравий майор — чорнобривий, з м’ясистим носом, віком понад тридцять літ, — майор ОГПУ — НКВД (Іван Багряний).

Всі ті коники, і сопілки, і півники, і чортики — все те почало діяти, ніби виповідаючи оте знамените "догнать і перегнать" (Іван Багряний).

З обвішаної скляними призмами люстри ллється химерне мерехтливе світло, — то призми гойдаються, тріпотять, як сережки, і витворюють світляний веселковий танок, випромінюють спектри... (Іван Багряний).

Один з них — в пенсне і крагах, ще й в модних англійських бриджах (Іван Багряний).

Один подув — і він звалиться в чорну безодню (Іван Багряний).

Злегка стукав об камінь, розхитував, мочив у воді і кінець кінцем видобув ножа (Іван Багряний).

Це він тут лежав місяці, а може, й роки, чекаючи на нього, чекаючи свого призначення. І дочекався... (Іван Багряний).

На нього дивилось чуже, заросле щетиною, почорніле обличчя (Іван Багряний).

То її держить йому тутешній волохатий бог, лютий, скупий і ненажерливий; насідає на груди і не дає вже йому дихати...(Іван Багряний).

Це він, волохатий, безжалісний і грізний бог нетрів (Іван Багряний).