Контрольна робота з мовної теми № 4. «Безсполучникове складне речення» 9-Г клас

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Зроби так, щоб серце моє забуло очей тих блакить.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

На рідні землі сіячі вертають, щоб сіяти своє святе зрно.

Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу.

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

За все, що взяв від пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Ми держалися за руки, підняли догори голови та слухали, як грають у цвіту бджоли.

Згадайте в поспіху вагона, в невідворотності звикань, як рафаелівська Мадонна у вічі дивиться вікам!

Як без раннього світання день не піде на полях, так без першого навчання до наук закритий шлях.

З дороги видно було, як вився в низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

Очі спостерігали, як вдячно зітхає земля, звільнена від бур'янів, глибоко зорана, розпушена.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де береза витісняла сосну, усе залите було бенгальським вогнями.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

Як сьогодні пам'ятаю той день в університеті, коли нам, новоспеченим вчителям історії, давали призначення.

У нас тільки в березні після хуртовини бувають оті несподівано дивовижні дні, коли природа якимсь одним пристрасно-чародійним завершенням поєднує небо й землю.

Благословенна будь та вічна мить, коли йому на думку спала така ідея.

А як вечір срібними човнами пропливе між парами в саду, над твоїми чистими думками зіркою щасливою зійду.

Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і розсипало своє золотаве насіння у вогку землю.

Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Настрілявшись, поверталися ми щасливі, дарма що промахів чимало в нас було.

Після дощу вода в бухті скаламутніла, бо в неї з острова нанесло намулу.

Настане час, коли люди на кордонах сіятимуть хліб!

Наговорив стільки, що й у шапку не набереш.

Я Нептуну пів копи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався.

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Не стануть святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні.

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею всміхнулися.

За високою стрункою дзвіницею, що так поривається вгору, десь у білому підхмар'ї зникають лебеді.

Від маяка в море простягалася піщана коса, яка закінчувалася довгою грядою підводного каміння.

Край неба на сході помітно світлішає, так що в ньому вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар.

У зарості парку вкралося озеро, що було притулком тиші й суму для кількох білих скульптур над водою.

На початку літа, коли в школі кінчилося навчання і в порожніх класах стало тихо й навіть трохи журно, пташина метушня на даху не вщухала.

Коли закипів чайник і зварилися на ріденько яйця, мати вийшла з кухні й покликала сина.

Коли людина мандрує в далеку країну, їй доводиться забувати чимало з того, до чого вона звикла і пристосовуватися до нових життєвих обставин.

Навряд чи хто й упізнав би в Карпенкові того опецькуватого хлопчака, що грався колись у мурзинському поросі і якого за невдалий зріст прозивали Кавунчиком.

Покрадьки, озираючись на всі боки, вона піднялася на пагорб до вітряка, відчуваючи, як млоїть у грудях, і як нудота підкочується до горла.

Кожної ночі, коли вщухав гамір, і камера засинала, він отак лежав пластом і дивився в стелю.

Тоді він вийшов сам на яскраве сонячне світло, побачив, що сніг під ногами провалюється й подорож буде нелегка.

Олександр відчув, як болісно защеміло йому серце, і як гіркота підступила до горла.

Усіх, хто живе в Україні, має об’єднувати в суспільство українська мова, котру треба знати.

Скажи мені, всесильна мово, з якого джерела буття, тече струмок, що зветься Слово, в ріку несмертного життя?

Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні не каламутять, не забруднюють душу.

Повінь добрих почуттів затоплює вчителя, коли він чує, як довірливо тулиться до нього дитина.

Хоч проживи сто і двісті років, Київ пізнати повністю неможливо, бо в кожного він свій, особливий, самобутній, неповторний.

СПР з однорідною підрядністю

СПР з неоднорідною підрядністю

СПР з послідовною підрядністю

СПР комбінованого типу (зі змішаною підрядністю)