Контрольна робота за І семестр

Яка ти розкішна земле думала Маланка.

 Сам до себе говорив Тимофій що земля найкраще пахне восени.

Хто дітей любить той добрий чоловік говорила колись моя бабуся.

Олена подумала ніщо так не красить людину як натхнення.

Дівчина грайливо запитала: «А може, вона справді лісова мавка?»

«Михайлику, хочеш побачити диво? – питає мене дядько Себастіян. - Підійди до мене…»

«Не проводжайте мене» - Попросила дівчина рідних.

Жінка поцікавилася, чого він мовчить.

Леся Українка писала, що, доле, ти міцніша, і я корюся.

Карпо спитав Мотрю, хто їй купив намисто.

Гетьман заперечив головою, що не хоче.

Панас Мирний писав, що «головна функція мови – комунікативна».

Не секрет, що «Дім, у якому немає книг, подібний до тіла без душі».

В. Криценко поставив дуже важливе питання: «Хто ми в світі без рідного слова?»

«Кожній освіченій людині треба вдумливо ставитися до слова, - писала Є.Чак»

Брат сказав я йду до міста а ти залишайся вдома.

Усе іде але не все минає над берегами вічної ріки.

Вгамуйся думко не літай так буйно.

Лелеки щовесни прилітали виводили діток знову відлітали.

Не говори печальними очима те що бояться вимовить слова.

Передай Андрію щоб зайшов під вечір.

Мудрість кажуть приходить із роками.

Колись почула вислів Батьківщина може прожити без будь-кого з нас а ми без неї ні.

З підрядними сполучниками.

З єднальними, розділовими, протиставними сполучниками.

З розділовими сполучниками.

З єднальними сполучниками.

Вже зовсім скоро листопад укриє листям сонну землю.

Вже лине листопад здаля, і листям вкриється земля.

Вже поспішає листопад, щоб листям вкрити землю сонну.

Вже листопада жде здаля сонлива, втомлена земля.

Прозорий струмок перетинав стежку і через нього було перекинуто кладку із сухої деревини.

Ген-ген крайнеба червоніла сонячна заграва та вітерець ледве чутно дихав.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем і на воду сповзає дядькова тінь.

Десь недалеко на прибережнім сухопутті звиваються посірілі в’юни і вигинаються носаті щупаки.

Нове століття вже на видноколі, і час новітню створює красу.

Демко вдоволений розпорядком батька, зате Максимові це не до вподоби.

Не то осінні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля.

Зараз тільки сухе бадилля стовбурчилося на городі та стриміли соняшники.

Тіло його заніміло від лежання на голому дереві, але він не зважав на ту млость і з острахом протирав очі 

Ще мить тому він був погноблений, а тепер йому виділись безмежні перспективи. 

Тіло його заніміло від лежання на голому дереві але він не зважав на ту млость і з острахом протирав очі 

 Чи то солов’ї щебетали, чи капали роси з туманів, чи трави співали квіткам?

Свинцем набрякли сиві хмари, а сонце зникло якось враз.

Хтось мухам набрехав, що на чужині краще жити.

Косили сіно лугове, і пахла м’ята.

Нехай радіє правдонька, а кривда чеше ніс.

А хто стрічався на шляху зо мною, того я щирим серденьком вітала.

Коли я сплю, час приходить і до мене, постоїть-постоїть біля узголів’я та й злегка потягне за чуба малого.

З особливою пильністю зберігалися липові гаї, які давали мед, і дубові ліси.

Народе мій, як добре те, що ти у мене є на світі.

 Люблю слухати, як гудуть бджоли.

Ріка в бігу аж до самісінького моря прозора вся, хоч з берегів і каламуть.

 Бліде небо мигтить зірами до блакиті, що оповила степову далечінь.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

  Де щастя упало, там і приятелів мало.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

 Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

 [ ], (коли…), (як…);         

  [, (коли…), (як…), ];              

  [ ], (як…), (коли…); 

 (Коли…), [ ], (як…).