Однорідні члени речення

3

у всіх

2

1

Усе тимчасове інструкції слова і гроші.

Усе я пізнав там і втрати зловісні і радість і горе і спів солов’я .

Високі береги зеленувата вода лози усе було залите гарячим сонцем.

Усе забудеться морози і люта завія.

Жайворонкова пісня розбуркує в душі добрість, щирість, любов до всього.

З лісу в широких киреях виходять вечір і туман.

Віяло молоком і дозрілою суницею.

Усе набрало якоїсь святковості, незвичності, таємничості.

А ріка життя все шумить і піни­ться, і стогне

Кожен кущик, горбок, долина, стежечка — усе це йому знайоме.

Усяке птаство як-от: деркачів, перепілок, куликів, курочок — можна було викосити косою з трав або впіймати.

Зимове сонце з'явилося на мить, і заховалося за хмарами.

Протоптані від хати стежки бігли в усі боки до школи, до кри­ниці, до ставка.

Весною усе прокидалось та цвіло і пахло навкруги.

Облетіли вже клени, каштани і яблуні.

Під вікном у нас на травичці жили в рукавичці жабка, мишка і півник.

За городом срібною гладінню розлився ставок, за ставком верби до води похилилися, за вербами на пагорбі хати біліють.

Уночі несподівано знявся північний вітер, небо скоро затяглося хмарами.

Собака стояв під грушею і не зводив з Сашка здивованих очей.

Уже сонце скотилось до заходу, уже степова трава лисніла червоним одлиском.

У сумці лежала купка зошитів та пенал. 

На стіл він поклав двох жуків та ящірку.

Завтра станеться усе і приїзд Марійки, і сватання Михайла, і знайомство наших батьків.

Хочеться побачити море і гори.

Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці, звиває собі віночок

Життя, немов ріка, пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає.

З берега на берег можна добутися баржами або човнами.

Понад морями пролягають тіні журби й тривоги, спогадів і снів. 

присудком

підметом

додатком

обставиною

Посаджене матір’ю насіння зійде, зацвіте, закрасується, перев’ється по всьому городі.

Між Гончарівкою й Дігтярами вип’явся високий та обривчастий згірок із загубленою чи призабутою назвою.

І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в тім світі.

Остап зірвався на рівні ноги й не пішов, а побіг далі. 

Умостився Морозенко на столітнім дубі.

Сніговик Морквяний ніс вгору віника підніс.

По дорозі торохтить зима на возі.

Стали білі всі доріжки, вулиці, дахи, сади.

Луки, гори, пишні сади – все зелене і принишкле.

І будинки і дороги, і ліси все видно навкруги

Скрізь червоно: на небі, на узгір’ях і на горі.

Місяць світить, та не гріє.