Однорідні члени речення

Погідне блакитне небо дихало на землю теплом.

Спиваю сік густий з терпких морозних грон.

Мова то цілюще народне джерело.

На далеких повитих ніччю горизонтах мерехтіли багряні спалахи.

Благословенна синь озер і Псло і повів рути-м'яти.

Я ж так боялася підлості і бруду.

Співали ночі вечоріли дні.

Віддайте мені сад і зірку вечорову.

Все знайоме і рідне до болю в душі і криниця в саду і червона калина.

Радощі і чорну днину все я з вами розділю.

У щастя людського два рівних є крила троянди й виноград красиве і корисне.

Все тут нагадує про Рильського Максима простора школа яблуневий сад.

Уже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

Навкруги стеляться родючі придунайські рівнини.

Тонуть в золоті й теплій синяві принадні простори і закликають уже в степу до спокою і миру.

Чіпкий колючий жорстокий вітер носився по Комарівці.

Ти знала все і сходження і болі.

Всі зійшлися і хлопці й дівчата під крилом голубим тишини.

Малини кущ і папороть зелена усе сьогодні світиться для мене.

Ліси поля озера сині це все тепер нам треба зберегти.

З нього можна було писати лицарів богів апостолів великих учених чи сіятелів.

Я не скрипковий ключ а журавлиний тобі над полем в небі напишу.

З кленового пагона зірвався широкий жовтий лист.

Ти ж ніч моя і світло моє денне.

У хмільні смеркання мавки чорноброві ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Не лінися рано вставати та замолоду більше знати.

І час летить не стишує галопу.

Так минали часи незабутні великі гарячі.

У світ ідемо щирими гостинними.

І сум шалений непримиренний знов крає серце на чужині.

Вже українське щире слово почув збагнув і визнав світ.

Вона безсмертя кожному дала поету космонавту гречкосію.

Максим Рильський виявив себе і як лірик і перекладач і як критик науковець і редактор.

Все буває в серці людському тихий смуток і гордий гнів п'яне щастя і просто втома чорний розпач і світлий порив.

Гасне зірка найясніша ангел ангела втіша.

Не тіло а душа є людиною.

Сном блакитним заснули поля і долини і гори й діброви.

А наше слово чисте запашне.

Пекучий день лісів солодких млява смага стежок сонливиці левад.

А як згадаю, Боже, як згадаю ту нашу ніч, ту ніжність, той порив...

Але ні навмисно, Грицю, ні просто так, випадково, ні словом лихим, ні добрим ніколи не згадуй мене.

Усе в чеканні спілі краплі рос, земля і місяць.

Молодість не вміє філософствувати не лише за браком знань, а й за браком часу.

Тут усе і повітря і тиша і дерева сповнене такої сили, що й сам мимоволі стаєш сильнішим.

День вечір ніч ранок усе біле все тьмяне.

Усе його цікавило а саме дорога ліс окопи під лісом.

Скрізь червоно на небі, на узгір'ях і на горі.