Однорідні члени речення (зі сполучниковим, безсполучниковим, змішаним зв"язком).

Кажуть, сік незабудки має властивість загартовувати сталь.

В орнаментах вишивок ніколи не буває жодної зайвої лінії, кожна рисочка має своє певне значення.

Пахне, пишаючись важким колосом, достигле жито.

Я підбігаю до нього, приміряюся з усіх боків, милуюся.

Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі пречудово, пречудово — розцвітай же, слово! 

 Зійшла снігова вода, і всюди в плавнях, на вербах і лозняках, як ватерлінія весни, сохне листя торішнє, вимиті коси завислих трав

 А вранці знову сліпучість, і білосніжність, і якийсь уже не страшний після ночі двигіт ударів по всьому узбережжю.

 Зелений світ, умитий росами, лящав, висвистував, видзвонював, лунко переливався щедрою розмаїтістю акордів, ладів, тонів.

В один день затопило ліси, сінокоси, городи.

Небо то ніби плакало тихими дрібними сльозами, то цілі дні ніби ливцем лило сльози.

Степ у цю пору весь залитий сонцем , огорнутий голубими димками весняних випарів, привільний, широкий і безконечний.

Узбіччя дороги було поросле вівсюгом, степовими ромашками, полином.

Розбуджена свіжим весняним повітрям, гіркуватим присмаком свіжозеленої землі, невтомним щебетанням жайворонка у високості, трубним криком журавлів, відчуває людина стремління пригорнути весь голубий світ. 

. Хвиля хитає комиші, вішає на кореневища верболозів лиштви білої піни.

Одного разу йшов зі школи, забрів у високе жито, розіслав піджак і ліг, підклавши під голову книжки.

Митець думає не тільки розумом, а й серцем.

2. Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Захмарившись, небо плакало і плакало холодним дощем до пізньої ночі.

Але часом одна здібна, щира, незалежна людина може зробити більше, ніж можуть зробити сотні залежних бюрократів.

А над озером, над очеретами, над світлою, залитою сонцем широчінню ЧариКомишів лише лелеки величаво плавають, із піднебесся оглядають місцину.

перше

друге

третє

четверте

друге

третє

четверте

п'яте

 За Ташанню діброви стоять у весняних розливах, а від чорного дуб’я й тінь у воді чорна, і брижі там ходять від вітру дрібненькі, але вороні, роздратовані, у несупокої. 

Степ у цю пору весь залитий сонцем, огорнутий голубими димками весняних випарів, привільний, широкий і безконечний. 

. І ранкові, і вечірні дороги таять у собі таємницю, сподівання та жаль.

 Літом цей сніг змішували з медом і сиром і подавали до столу багатих людей. 

Невдовзі, справді, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовики помітили тривожні зміни.

Із байдака Хмельницького передали всім чайкам: не зупинятися на ніч, не відставати, а йти щосили до Босфору.

Неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру...

Він милувався нестерпним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті.

 Земля зляглася, перепріла, перемліла, спарилася, прагнула родити…

Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу чи ловити щучок руками.

Тут були колісниці, човни, ложа, столи, скрині й трони, золоті або оббиті золотом та інкрустовані слоновою кісткою, перламутром і кольоровим деревом.

Справді, це була не звичайна , а мінеральна вода .

 Дощові краплі зависли на гілках, листочках і павутинні.

Не шукаю до тебе ні стежки, ні броду — ти у грудях моїх у чолі в руках.

Тепла липнева ніч пролітає садками, посадками, скиртами в полях.

 У підвалі було безліч носових кілець, намиста, пов’язок і перснів, а також пояси в сім пальців завширшки, оздоблені гранчастими діамантами й рубінами.

 Вітер гнув тополі, дерева, здіймав і крутив курявою над висохлим полем. 

Багато корисного для себе можна дізнатися як із книжок, так і телепередач.

На городі влітку ростуть гарбузи, дині, картопля, морква, овочі, квасоля, горох.

Аж тут підвівся Орфей і, вдаривши по золотих струнах своєї кіфари, заспівав на весь голос.