Однорідні члени речення. Звертання

Сюди з'жджався люд із Галича, Львова, Сандомира, самої Литви і навіть із Києва. (П. Загребельний)

Кожна людина за довге життя знає, захоплення й розчарування, радість і розраду, любов і ненависть, нещастя і щастя. (О. Довженко)

Не тільки річка, гребля, озеро, а й ліс, і безмежні поля навколо дивували красою весь білий світ. (Б. Харчук)

Гори, ліс, поля йозера, вловлювали, поглинали й гасили скрегіт заліза і надсадність моторів. (Б. Харчук)

А хіба ці гніді сірі перисті вороні сиві коні щось розуміють? (В. Дрозд)

Роль архітектурної пластики у декорі сучасного сільського житла значно зросла. (З підручника)

Несподівана приголомшива глибока образа ятрила серце. (В. Ян)

Тепер же земля під ногами була тепла ласкава як дихання паруючої ріки. (Г. Тютюнник)

У різноманітних формах народного образотворчого мистецтва втілені світоглядні ідеї та естетичні смаки народу. (З підручника)

третє

перше

друге

четверте

перше

друге

третє

четверте

Дослідник Павло Алеппський відзначав освіченість українців, музичність, любов до природи. (З підручником)

Від вогнища долітали лункі звуки, сміх, покашлювання, чиясь тиха, впівголоса пісня. (Г. Тютюнник)

І квітла, снила, парувала важка чорноземна рілля. (А. Малишко)

Україно тернова, свята і висока, не зів'януть твої корогви золоті. (Т. Севернюк)

Ой біжи, біжи досадо не вертай до хати не пущу тебе колиску синову гойдати (В. Симоненко).

Примхлива ти юрмальська осене — дощ лихий напосівся... (І. Драч).

Гей ти пісне-серцегубко лийся глибоко в серця (Олександр Олесь).

Прийди весно прийди рясна новим життям заграй (Б. Лепкий).

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься (Леся Українка).

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса (Д. Павличко).

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів (І. Кочерга).

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань (Р. Братунь).

Дай Боже панночко тобі щасливу долю.

Вгaмуйся думко не літай так буйно!

Гей писарю неси мою печатку!

Сутужна сину мій вкраїнська справа.

Дівчино прошу зажити з нами хліба-солі.

Ідіть же ви та молітесь а я доспіваю.

Там найдете щире серце і слово ласкаве.

Не покидайте рідного дому.

Я нарву найкращих квітів: купчаків, жоржин, і леліток.

Я нарву найкращих квітів - купчаків, жоржин і леліток.

Я нарву найкращих квітів: купчаків, жоржин і леліток.

Я нарву найкращих квітів - купчаків, жоржин, і леліток.

1.Б. 2.Г. 3.В. 4.А

1.В. 2.Г. 3.Б. 4.А.

1.А. 2.Б. 3.В. 4.Г.

1.Б. 2.В. 3.А. 4.Г.

Моя біографія друзі сягає в далекі ті дні, коли мене бусол на лузі підкинув батькам навесні.

Бідна волошко чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости?

Залишимо дорогі батьки в серцях наших синів усю красу навколишнього світу, все багатство сердець наших предків.

Моя ти любо Мій ти друже Не ймуть нам віри без хреста, не ймуть нам віри без попа раби, невольники недужі.

Цей хоробрий і суворий воїн міг ураз стати ласкавим ніжним і люб’язним.

Неповага до сина й сором перед своїми дітьми і гнів і злість все злилось до купи в його душі.

Були виставлені на показ всякі дива мистецькі вироби з дерева та каменю золоті та срібні дзиґарі персні й намиста блискучі дорогі сукна та шовкові тканини.

І в промисловості і на транспорті все ширше і ширше впроваджується автоматика й телемеханіка.

Поля жовтіють, синіє небо, плугар у полі ледве маячить.

Оживляєм гори, води, вибудовуєм заводи, ростемо ж ми!

Реве, свище завірюха, по лісу завило.

Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, над ставами верби зеленіють.

Голубі сині фіолетові пасма хмар снували над горами.

Полум’я билося на вітрі величезним червоним птахом.

Весна владарювала над полем і сосновим бором.

Мати зажурена заклопотана сумна.

До дуба знову прийшли школярі з двома невеликими кошиками.

Корова підняла голову й глянула на дітей великими здивованими очима.

Висунув равлик з-під смугастої мушлі все своє темно-сіре тіло й прасував пісок.

Дрібнюсінькі надокучливі істоти хмарою майнули у пошуках теплокровних тварин.

Мокрого знеможеного викинуло лиса на край пагорба...

Гей рицарю жадібний, стережись. 

Кобзарю знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік.

Я сирота з Вільшаної, сирота бабусю.

Мужай прекрасна наша мово серед прекрасних братніх мов.

Гірке,Тарасе, твоє панування, краще б до людей ішов у найми. 

Краю героїчний, пісне соколина, ми розбили бурі вільними грудьми!

 Південний краю, як тепер далеко лежиш від мене ти.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.

А ще читайте книги любі друзі в них мудрість людська.

Веселі вітри співають свою пісню безмежному морю.

Як не любити вас літні ночі за лагідне тепло і спокій?

Дзвени моя пісне крилата у вітрах світової весни.