Однорідні члени речення.Звертання та вставні слова

А    Не тіло, а душа є людиною.

Б    Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви.

В    А наше слово чисте, запашне.

Г    Шлях освіти та науки нас навіки поєдна!

А    Розумієш, у житті треба більше покладатися на себе.

Б    На жаль, зустріч із працівниками музею не відбудеться.

В    Тепер, поза будь-яким сумнівом, експеримент буде завершено.

Г    Сьогодні, по-моєму, найтепліший і найприємніший день.

Д    Хмари і хвильки щось, мабуть, цікаве розповідали юнакові.

А    Мабуть, людині не можна відриватися від рідного берега.

Б    Сумління людське, виявляється, схоже на вулик, його теж можна розтривожити.

В    Досі дні стояли теплі, сонячні, а сьогодні, мов на гріх, задощило.

Г    Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе – само прийде.

Д    А хлібам колосистим, здається, немає кінця.

а) Над широкими сіножатями, над зеленими ярами встав леге­сенький туман (І. Нечуй-Левицький).

б) Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

в) Блакитними очами дивляться мені в очі весна й небо

Квітами пахучими,травами зеленими стеляться безмежнії поля

а) Зима це період зимових свят, подарунків та канікул.

б) Дерева кущі птахи все завмерло навколо.

в) Я зробив усі завдання розв’язав задачі, написав вправу.

Сонечком хмаринкою легеньким вітерцем всміхається весна.

а) Мабуть, весна принесе з собою і радість.

б) Сподіваюся, сину мій, ти усе зробив правильно.

в) Поля, ліси, гори – усе сяяло після дощу.

Ти мене з дитинства підіймала

а) Усі: вовки, білки, зайці – бігають по снігу і мимоволі мабуть залишають свої сліди.

б) Усі: вовки, білки, зайці – бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди.

в) Усі: вовки, білки, зайці бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди

а) Плач же, серце, плачте, очі, поки не заснули (Т. Шевченко)

б) Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко)

в) Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим (А. Малишко)

а) Пішла вона ще під інше віконце послухати може, там на неї чекають (І. Мацко).

б) Пішла вона ще під інше віконце послухати, може, там на неї чекають (І. Мацко).

в) Пішла вона ще під інше віконце послухати, може там на неї чекають (І. Мацко).

А хіба ці гніді сірі перисті вороні сиві коні щось розуміють? (В. Дрозд) 

 Роль архітектурної пластики у декорі сучасного сільського житла значно зросла. (З підручника)

Несподівана приголомшива глибока образа ятрила серце. (В. Ян) )

  Тепер же земля під ногами була тепла ласкава як дихання паруючої ріки. (Г. Тютюнник)

У різноманітних формах народного образотворчого мистецтва втілені світоглядні ідеї та естетичні смаки народу. (З підручника)

 Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось.

Миколка, Прокопів хлопчик, такий школярик гарнесенький, був сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка.

Ой у полі три криниченьки, любив козак три дівчиноньки…

  Почекай-но, дівчино, ще й для тебе троянди весни розцвітуть.

 Справді добре сміється той, хто сміється останній (М. Стельмах).

 А все-таки катюзі як кажуть буде по заслузі (Л . Глібов).

  Поїдемо певно човном, коли море буде таке тихе, як нині (М. Коцюбинський).

Там з гір усю країну видно (Леся Українка

  Полювання як ви потім побачите потребує чимало часу (Остап Вишня)

  Читаю знов твої листи моя ти пташко різна, мила (В. Сосюра).

О земле рідна знаєш ти свій шлях у бурі і негоді (М. Рильський).

 На жаль чудес на світі не буває (П. Воронько).

Ой біжи, біжи досадо не вертай до хати не пущу тебе колиску синову гойдати (В. Симоненко).

  Примхлива ти юрмальська осене — дощ лихий напосівся... (І. Драч).

  Гей ти пісне-серцегубко лийся глибоко в серця (Олександр Олесь).

Прийди весно прийди рясна новим життям заграй (Б. Лепкий).

 Буває часом сліпну від краси (Л. Костенко).

 Горе, кажуть об горе чіпляється (Панас Мирний).

 О, направду, знали ми в ту мить, кому сміється ніч і сяє, про віщо листя шелестить (Олександр Олесь).

  У променях вранішнього сонця сніг здається, рожевим (О. Гончар).