Однорідні члени речення. Звертання. Вставні слова.

Ні, не треба, не треба слів.

Стихне мелодія, й схлипне поволі срібна хмаринка перлистим дощем.

Дощ на світанку стих, але за мить він перейшов у вариво огненне.

Схилились вишні в розпачі німім і ронять цвіт весільний у калюжу.

Вже ніч пливе нечутно і широко, і розливаються сріблясті хвилі...

Легенда починається з кохання, із подвигу і мужності людської, з джерельця чистого води живої, із сонячного дивного світання.

Присмеркові сутінки опали, сонну землю й душу оплели.

Ніч темніє, і ясніють зорі, море плаче, й темрява тремтить.

Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.

Пахнув дід теплою землею й трохи млином.

Жінка була доволі огрядна, висока, русява.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Було дуже образливо, боляче, гірко.

Аж ось Катря підняла вгору голову й крикнула радісно та голосно.

Птиці й комашня покажуть знатнику грибні та ягідні місця.

Холод притлумлював біль струдженого, побитого тіла.

Усе дихає, плине, відчуває, зливається з навколишніми явищами, речами, істотами.

Ми їздимо на природу, у Гідропарк, за місто, але я нікуди не можу поїхати від себе.

Минає рік, і два, і п'ять років...

Батько і мати, і дід з бабою нагадували мені святих.

Шумить, і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня...

І квіт зорі і спалахи півонії космічний гул і мовчазний туман усе довкруг в довершеній гармонії звучить урочим ладом як орган.

Неспокій рух і боротьбу я бачив скрізь у дубовій вербовій корі у старих пеньках у дуплах у болотній воді.

Усюди і на вулицях і круг стадіону і обабіч дороги до заводу росли молоді осокори клени й каштани.

Голос Духа чути скрізь по курних хатах мужицьких по верстатах ремісницьких по місцях недолі й сліз.

"Здоров був, любий!" - жінка говорила, а в голосі її сльоза бриніла.

Мамо, я так довго мандрувала, що ясени мене не впізнають.

Стою з тобою наодинці я, вербово-тополиний мій Херсоне.

За велінням долі, з ласки Божої - Українець,Українець я!

Старі дуби спасибі вам за осінь за відлітання радості і птиць.

Запалай мій вогнику крилатий полум'ям привітним і незлим.

Може підемо до вашого кабінету пане міністре?

Сідаймо сусіде на мотоцикл та їдьмо в район.

Про щастя здобутеє нами шепочуть зелені жита.

Малюю сонце хату тин і соняхи завмерлі в тиші.

До речі я хотів з вами порадитися щодо одного видання.

Весна мені багато говорила співала пісню дзвінку голосну.

Вечірнє сонце обливало тихим світом молоду щасливу пару.

Такої гарної днини цього року вже мабуть не трапиться.

навіть

мабуть

отже

уявіть

може