Означено - особові речення

Довкола все щось блимало й кадилось.

Степане, вже не говорімо більше про се ніколи.

 І мрії ткались золото-блакитні.

У мудрості свої закони є.

Я спішу до вас на розмову, на розраду у час вечірній

Жити — щоб шукати істину, і в цьому щастя 

Поклич мене. По тонкім льоду до тебе знов дорогу віднайду

Не хоче півень на чуже весілля, та несуть

У стремлінні до влади й кар’єри губим небо ясне, голубе

Полиняло, оджовтіло, зголубіло. Всі печалі мої встигли на експрес

Діалогу не відбулося

В палітрі щастя любові колір не так вже й часто розпізнають

Колеса глухо стукотять, мов хвиля об пором 

Найсвятіші в небо поривання падають до грішної землі 

Не спопеляй і не топчи отих краплин святої віри..

Життя вдивляється в наші очі очима болю, очима втрат

Не спопеляй і не топчи отих краплин святої віри...

Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно

Ти єсть народ, ти єсть людина

Всіх приймали, всіх вітали, всім уміли догодити

Без чистоти душі і ясності серця віршів не буде

 Треба знову атаку відбити, кинуть серце гаряче у бій.

Ні за чим не шкодую, живу як умію

Кажуть, розлука забира любов... 

У двері хтось постукав. 

У двері постукав Петро. 

У двері постукали. 

 Я почув стукіт у двері. 

Чути пісню. 

 Заспіваймо пісню! 

 Лунає пісня. 

 У селі співають.

Щозміни норму виконуємо на сто відсотків.

Твої спогади світлі, але щемливі. 

Ночвами моря не перепливеш

 Бережи честь змолоду.

 Їхали ми довго душними вулицями

Цілую всі ліси

Вантажать динь багряні кулі

Без гарячої любові до природи людина не може бути митцем

На полі одразу зчинився галас 

У тихій радості-журбі вклонявся вечір дневі

Не кажи «гоп», доки не перескочиш 

Лиш той творити може, хто любить свій народ