СИНТАКСИС. СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ. СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ. СКЛАДНОПIДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

  Це речення з однорідними підметами;

 Це речення з однорідними присудками; 

 це речення, яке складається з двох або більше простих речень; 

просте ускладнене речення. 

 Вже тиха осінь ходить берегами, на вербах трусить листячко руде (Л. Костенко); 

  Садок уже одцвівся і густо вкрив землю білими пелюстками (Г. Тютюнник);

Наче вчора бігав я до школи і садив ті вишеньки малі (В. Симоненко); 

 День погас, і все спочило (Т. Шевченко). 

 Як мудро все у таємничім світі – велике пізнається у малім (М. Терещенко); 

  Місяць зійшов над морем, і скелі ближчими стали (М. Коцюбинський);

  На світі вже давно ведеться, що вищий перед нижчим гнеться (Л. Глібов); 

Спізнавши мову, плакали німії, і раб стрічав надію в безнадії (А. Малишко).

  Достигла нива колосиста, і зріють яблука в саду (М. Терещенко); 

Все повертається, але роки йдуть без вороття (Крилатий вислів);

 Красно говорить, а слухати нічого (Народна творчість); 

Чи то праця задавила молодую силу, чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила (Т. Шевченко). 

 Рясніє дощ, і падає лункіше м’яких краплин розмірене биття (М. Бажан);

 І сад цвіте, і горличка туркоче (Т. Чубач);

 Твоя душа – блискуча ліра, а серце – огнище в імлі (Г. Чупринка);

 Дитинство має береги, а юність має крила (Г. Чубач). 

  І от у синій глибині небес затріпотіли зорі й виплив місяць (Є. Маланюк);

  Поетів ніжних в нас багато але мислителів ще мало (П. Тичина);

Ще назва є а річки вже немає (Л. Костенко);

 Вже вийшов місяць і сова гукала... (Л. Скирда). 

 Співала вечірня година, виспівували і сумували вогкі землянки... 

Вулицями, як сама молодість, проходили дівчата.

Їхні вимиті коси пахли цвітом, лугом і солодкою росою, а над тихим світом тремтіли весняні не розстріляні зорі.

  І хоча багато ще було суму і горя на землі, але вона вже пливла і творила під зорями новий літопис...  (М. Стельмах) 

Співала вечірня година, виспівували і сумували вогкі землянки...

Вулицями, як сама молодість, проходили дівчата.

 Їхні вимиті коси пахли цвітом, лугом і солодкою росою, а над тихим світом тремтіли весняні не розстріляні зорі. 

 І хоча багато ще було суму і горя на землі, але вона вже пливла і творила під зорями новий літопис...  (М. Стельмах) 

 Ти знаєш, що ти – людина? (В. Симоненко);

 Коли в людини є народ, тоді вона уже людина. (Л. Костенко); 

Лиш ті держави здатні ставати великими, в яких великі малі люди. (О. Довженко); 

Люблю людей землі моєї, бо й я землі своєї син. (В. Сосюра). 

 О, не дивуйсь, що ніч така блакитна... (О. Олесь); 

 Я виростав серед пісень, які співала тихо мати. (І. Світличний).

Там, де ти колись ішла, диво-стежка зацвіла... (Б. Олійник);

Немає гірше, як в неволі про волю згадувать. (Т. Шевченко);

 Ти чуєш, як солов’ї весільним співом дзвонять? (Л. Українка); 

 Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. (М. Рильський); 

 А де немає любові і страждання, там не живе, не б’ється і життя. (О. Олесь); 

 Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше. (Л. Українка). 

Як нема в голові, то на базарі не купиш. (Народна творчість); 

 Як голова сивіє, то чоловік мудрішає. (Народна творчість);

 Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо і наліво, мусять відчути себе злидарями. (О. Гончар). 

А більший меншого тусає та ще й б’є, затим, що сила є. (Л. Глібов);