Підмет та присудок

 Іменник

Власна назва

Дієслово

Числівник

тигра

шакалів

зграя шакалів

цілком

Прожити вік – не поле перейти.

Любити свій край – не є злочином.

Першою думкою Остапа було тікати.

Життя прожити треба чесно.

Десятки шкіл розпочали навчальний рік у нових приміщеннях.

Твоє життя — то зорі світанкові, то сонце у негоду, дощ у спеку.

Кожен з нас любов свою зберіг від зради, від зневаги і від смерті.

Чорне море омиває Кримський півострів.

Море було безбарвне, аж чорне.

Гірські печери ще затоплені водою

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені

Щире кохання не вкрите серпанками

Будить спогад давня пісня, пада в трави і зника.

Художник щоразу все мусить відкривати заново.

Цієї осені Петрик стане вже школяриком.

Сорок вісім могутніх струменів злилися в один велетенський водоспад.

У містах земля одягнена в камінь і залізо.

Гомоніти з великим начальством було для мене втіхою.

У справедливих армій доля завжди прекрасна.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки.

Став би я при дорозі наче явір самотній.

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Я став п’ятим серед них.

Ось я й закінчив писати свій роман.

Моє серце прагне буять на просторі!

А ось тепер будемо вечеряти всі разом.

На дніпровській долині ромашка побита зів’яла.

Хай знає дівчина хто її любить.

Селяни виходять на городи поля копають і висівають у землю насіння.

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата.

Звитяги наші муки і руїни безсмертні будуть у її словах.

Лози кручі висип ліс усе блищить і сяє на сонці.

обставиною

додатком

підметом

присудком

 означенням

 ООН ухвалила важливе рішення щодо миротворчого контингенту.

Двоє будівельників не шліфували підлогу, а заливали її спеціальним розчином.

Людина-павук підкупив глядача своєю добротою.

 З обох кінців яру почувся тихий тріск і людські голоси.

 У цю величну хвилину тихо розгортаються кущі, і на галявину виходить - Хо.

Ми розминались в часі і у просторі. 

Широка дорога стелиться від Києва на Богуслав і далі в шевченківський край.

Вересень уже запалив вогнища у лісах і дібровах.

 Осінь чарує мене своїми смутками.

Десь зашуміло...

Не залишай на завтра свої справи.

 Почало накрапати.

Легко й глибоко дихається в лісі.

Почало гупати.

І дощ, і сніг, і віхола,і вітер.

Мене привітали.

Життя біжить, вирує, поспішає...

А без долі біле личко -як квітка на полі.

Буває всяко- доля не черінь.

Пушкар сказав, що злочин - непрощенний.

Ті зорі - душі людські.

А хто ж її головоньку буде доглядати?

Доки буде ворог лютий на мене дивитись?

Не встиг Іван ще й повід передати.

Не буде,мамо, доля нам сприять.

О серце,серце,ти не печалься.

Лісове болото обступили білокорі берізки.

Думати про Єльку - йому сама насолода.

То була тиха ніч-чарівниця