Повторення вивченого. Синтаксис простого речення

батьки вмовляли мене поступати до медінституту.

я вступатиму до медінституту.

мені захотілося відпочити.

мені візьмуть репетитора.

стало весело.

Треба його судові віддати, а не знущатися з чоловіка.

Він завжди дуже піклувався про дітей.

Навколо нього літало безліч бджіл.

Через кілька хвилин дощ ущух.

За велосипедистом, що мчав по дорозі, здіймалася курява.

Вихованцем Острозької колегії був гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний.

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

Дорога має свої закони, і ми їм підвладні.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном, і тільки берізка на узліссі білявим станом своїм сяє.

День спадає, і таємничий вечір рожевою млою тихо спускається з неба.

Чого це не видно ваших буслів?

Скільки зворушливих спогадів та образів з народного родинного життя пов'язано з рушником!

Намалюй мені ніч, коли падають зорі.

Батькова хата увібрала наші радощі й жалі, злагоди й клопоти.

А як потрібна була калина в чисельних обрядах, особливо у весільному!

До гори вийдеш, а з гори зійдеш.

Посадили над козаком явір та калину.

Любимо Вкраїну, та не сліпо, щирим серцем, чистою душею.

Чи хоч пучечок тої калини мені на груди покладуть.

Гарно у таку пору в полі.

А Кругом гомоніли, вешталися, лагодилися до чогось.

Не бійся досвітньої мли, досвітній вогонь запали.

Весною в селі встають рано.

Що посієш, те й пожнеш.

Не злічити мені цих зірок.

Не додавай знесиленим журби.

У лузі пахне вогкою травою.

Скажи мені, соловейку, правду...

Прислухаюсь до шереху вітру.

Уже весняний вітер віє.

Ти стоїш і мовчиш.

День був ясний, теплий, весняний.

Починалося царство очерету.

Радюк почав прощатися.

Життя здавалося щасливим.

Мета життя — зоря на людськім виднокрузі!

Земля-трудівниця аж парує та людям хліб готує.

Керувати — це передбачати.

«Слава!» докотилось і лягло до ніг.

Бачити своє творіння — це така невимовна радість!

Надія не могла лишатись байдужою.

Я готовий відповідати за тебе як твій громадянин.

Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну.

Буду мріяти й жити на крилах надій.

Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, те покидця війни на грузьких слідах череди.

Книги — морська глибина.

Добре діло роби сміло.

Ми хочемо поїхати відпочивати в Крим.

Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.

Обличчя майстра сяяло посмішкою.

Він пам'ятає шаблю гостру.

Мама була вчителькою.

Гарячий промінь по підлозі котився м'ячиком.

Блукає тьма лісами і полями.

В глибокій воді велика риба.

Од переляку на його лобі виступив холодний піт.

Бурлаки завернули в яр на відпочинок.

Палаюче сонце висить над степом.

З дев'ятої ранку до шостої вечора вони старанно переконують одне одного, що не божевільні.

Кулі прошивали повітря щоразу густіше.

На чужій ниві все ліпша пшениця.

Коли старанно косять, то сіна взимку не просять.

Сій овес у грязь, то будеш князь

Капуста ще на грядці, а ти вже на голубці зуби гостриш.

У всякім подвір'ї є своє повір'я.

Капуста-то гарна, та качан гнилий.

Дерево криве, а плоди солодкі.

Моя хата небом укрита, землею підбита, вітром загороджена.

З вола дві шкури не деруть.

Достигле яблуко саме з дерева падає.

Максим почервонів як рак.

Зі степу як із вогкої печери тягло свіжою прохолодою.

Розглядаємо вашу відповідь як згоду.

Роботи вистачило не довше ніж на два дні.

Чисті та свіжі стіни ніби випромінювали ласку.

День був ясний, сонячний і теплий.

Біля хати зашуміли внуки — радість і надія у житті.

Голос її окликався гнівом, докорою, огидою.

Гори вкриваються позолотою й блиском.

В саду цвіли бузина та калина.

Займався пишний (?) січневий ранок.

Берези милі (?) білокорі чекають райдугу свою.

Гарячою (?) осінньою барвою горить на сонці ячмінь.

Залитий сонцем (?) рівний степ одразу принишк.

Маленька (?) червона стежка заблищала десь далеко на морі під самим місяцем.

Наче в кошмарному сні, він втратив усе щастя, радість, спокій.

Тиша була переповнена всякими звуками і дзвінкою піснею жайворонка, і дзижчанням польових мух, і тихим мелодійним шелестінням стиглого жита.

Подяка вам за все і за довір'я, й за любов.

Насправді ж музика — це все і спів, і чистота, і птахи ці, і хмаровиння.

Підручні гетьмана Перебийніс Богун Нечай теж були добре відомі всім.

І на оновленій землі врага не буде, супостата.

Небо, холодне та темне, байдуже блимало зірочками.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень.

Над Оболонню висять низько білі, аж прозорі, хмарки.

Тобі, земле моя рідна і велика, матінко велична, мої всі поривання.

Земля не може жити без сонця.

Там, кажуть, з гір усю країну видно.

Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа.

Він казав, що не може мати ніякої насолоди від життя, коли знає, що поруч люди безправні, забиті.

Старість не радість.

Земля мов казка.

Відчувати в окопі живу душу біля себе це справжнє щастя.

Ти між зірками одна.

День довгий, безконечний, тривожний.

Дим погаслих вогнів стелиться від гори до гори синіми смугами.

Втомлений нічною біганиною він задрімав, не заплющуючи очей.

Її маленька постать облита м'якою зеленуватою тінню акацій була незвичайно граціозна.

Через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади не огороджені тинами.

Народ покинутий на злидні повинен стратить риси рідні, безслідно стертися з землі.

Співають ідучи шахтарки кароокі.

Побігли швидко, мов ящірки, потоки з гір стрибаючи на переступах.

Вона стояла закам'яніло мовби не дихаючи нічого не чуючи і не бажаючи знати.

Духнович присівши почав слухняно жувати.

На яблуні переливчасто заспівала іволга і війнувши пір'ям перелетіла на друге дерево.