Повторення вивченого у 8 класі

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься (Леся Українка)

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса (Д. Павличко).

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань (Р. Братунь).  

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів (І. Кочерга).

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік (О. Корнійчук).

Мені тепер здається, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості (П. Загребельний).

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі (Остап Вишня).

Увечері, справді, пішов дощ (Ю. Смолич).

Багато літ перевернулось, води чимало утекло.

Усі ми прагнемо красу природи осягнуть.

Хвилею зеленою піднімається навесні Батиєва гора.

Вітри з розгону поламали скрипку.

Поза містом лежали Кримські гори, вкриті лісом (П. Панч).

Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле (І. Нечуй-Левицький).

Важко кидати землю, не залишивши на ній ніякого доброго сліду (І. Цюпа).

У хліві, крім ластів’ячого гнізда під кроквою, нічого не було (Гр. Тютюнник).

Крім знання, тут потрібна інтуїція, дар передбачення, дар ясновидця.

Щовесни, як і інші дерева, яблуня своїм цвітом цілується з бджолами.

То пилок, то сніги, то сльота партизанську вкривають дорогу.

Її очі, широкі й розкриті, прикулися до чорної небесної глибини (Ю. Смолич).

По селу застрибало відлуння цокоту сокири.

 Передсвітанкова весняна тиша рідних полів.

Навколо запахло чебрецем і м"ятою .

Батьківщину і матір не вибирають.

Молодість здатна творити неповторне й несподіване.

У нього стало серце мудрістю багате.

Художник щоразу все мусить відкривати заново.

Сорок вісім могутніх струменів злилися в один велетенський водоспад.

Сонця решетом не вхопиш.

Чужа душа - то , кажуть, темний ліс.

Усі шляхи позамітало в полі.

Ясний зимовий ранок.

Між горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина, красується, любується на всю Україну.

Тим часом розвиднялося, світало.

Соромся слабовілля, безпринципності, порожнечі душі.

Було встановлено дві протилежні думки.

Рости, моя пташко, мій маковий цвіте, розвивайся, поки твоє серце не розбите ...

На сизих луках скошено траву.

 "Заповіт" знають далеко за межами нашої країни.

В сіні вогню не сховаєш.

А далі – густо обсаджена липами й осокорами алея.

Це були неприємні і страшні озера з чорною водою і чорними торф’яними

берегами.

В хату ввійшов старий Джеря високий тонкий з сивуватими довгими вусами

з нужденним блідим лицем та смутними очима.

Усіяна колосками земля пахла соком скошених трав.

Кожна людина свято береже у своїй пам'яті все, що супроводить

її з дитинства і рідну хату і батьківський поріг і своє місто чи село (І. Цюпа).

Старі верби кущі лози тихий надбережний очерет усе яскраво відбивалося у воді (А.Шиян)

Були там різні дерева і дуби широкочолі і липи запашні й тремтячі осики (Олена Пчілка)

Український степ по-своєму чарівний і величний (І. Цюпа).