Практична риторика

наука про культуру спілкування та мовлення;

наука про правильне застосування міміки та жестикуляції;

наука про правильну артикуляцію звуків мовлення;

наука і мистецтво переконувати співрозмовників.

використання багатозначності якогось слова чи вислову.

пояснення одного предмета через підкреслення його схожості на інший;

послідовне зображення двох чи кількох явищ із різних сфер життя, показ подій на тлі інших, чимось подібних;

художнє означення, що виділяє і образно змальовує якусь характерну рису чи ознаку людини, предемета, явища.

слова та їх форми, що вимовляються чи пишуться однаково, а значення мають різне;

поєднання контрастних понять;

перенесення властивостей і ознак одного явища на інше на основі подібності;

порушення узвичаєного порядку слів у реченні.

Український правопис добре опрацьований кількома поколіннями мовознавців. (З газ.)

І кожна мова – неповторна... (Д.Білоус.)

Пригорнись до мене, слово, коли щира ллється мова. (Л.Забашта.)

Мова – система звукових знаків, що виконує комунікативні, пізнавальні, оцінні, ететичні та інші функції (З підр.).

перестановка слів у реченні з метою їх увиразнення, надання вислову нового відтінку;

твердження, що розходиться з усталеними поглядами і ніби суперечить здоровому глузду, а насправді має глибокий смисл;

засіб зображення явищ дійсності у спотворено-комічному, навмисне перебільшеному чи зменшеному вигляді;

розважальний драматичний твір на побутову тему, в основі якого - переважно анекдотична подія.

Яка головонька, така розмовонька;

Всього буває на віку: по спині й по боку;

Тихше їдеш – далі будеш;

Двічі молодим не бути.

непомірне вихваляння та уславлення визначної суспільної події чи подвигів і звершень видатної людини;

вистава чи твір, спрямований на те, щоб розсмішити засобами грубого комізму та різних перебільшень зовнішніх ознак персонажів;

надмірне перебільшення якихось рис чи ознак явищ або предметів з метою їх увиразнення;

зображення, в якому комічний ефект досягається навмисним спотворенням, свідомим перебільшенням або применшенням характерних рис чи ознак висміюваного.

секстина;

метафора;

літота;

епіфора.

питання, з яких складається план підготовленої оратором промови.

запитання, яким висловлюється ствердна думка чи на яке відповідає той, хто його ставить;

запитання, з яким слухачі звертаються до оратора, щоб уточнити ним сказане;

питання, з яким ритор (оратор) звертається до слухачів, щоб перевірити, чи зрозуміли суть ним сказаного;

Як тебе хоч звати, земляче? (Григір Тютюнник.)

Хочеш мови пізнати скарбницю? (Л.Забашта.)

Дядьку, а ви мені не можете дати “Пригоди Тома Сойєра”? Возможна чи невозможна така возможність? (М.Стельмах.)

Та скажи-бо, дівчино, з якого ти села, чи з Бієвець, чи з Дешок? (І.Нечуй-Левицький.)

засіб гумору і сатири, заснований на називанні супротивного, коли про щось говориться ніби в позитивному плані, але підтекст свідчить про протилежне;

повторення тих самих звуків, слів, рядків на початку і в кінці тексту або його частини.

елемент емоційної та змістової виразності, що виявляється у зміні висоти тону, сили звучання, тембрі голосу, чергуванні пауз;

засіб художньої виразності, який виявляється у доборі таких звуків, котрі сприяють створенню потрібного образу.

розрив речення міжрядковою паузою, коли воно розпочинається в одному віршовому рядку, а закінчується в наступному.

підвищена схвильованість, щиросердність, емоційність вислову авторськими почуттями та настроями;

швидке, без підготовки створення віршів, пісень, казок тощо; 

тривалість звучання слів та пауз, швидкість мовлення в цілому.