Просте речення

Дівчата читають і слухають хлопці.

В повітрі дощ і гречка пахне тепло.

Повітря пахне торф'яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров.

І заблудився я в пущу темну і нема їй початку й кінця.

Лаврін не зводив з дівчини очей

Мелашка заспівала пісні.

Воли помалу плентались дорогою.

Лаврін приїхав додому аж опівночі

Отакої саме пори, в неділю, після обіднього часу, - тим шляхом, що, звившись гадюкою,пославсь од великого села Пісок аж до славного колись Ромодану, - ішов молодий чоловік.

На перший погляд, може, літ до двадцятка добиралося.

Одно тільки в цього неабияке - дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка.

Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...

Жінка справді здогадалася навіщо захожому здався мертвий Карпо Окунь.

Купив Остап хату та, не довго думавши, і шле старостів до Мотрі Жуківни - бідної, некрасивої дівчини, уже таки й літньої, що жила в сусідах удвох з матір'ю

Чи не збігав би ти, слідом за ним, у волость та розслухався б : що воно за чоловік.

Аж ось - не знать звідкіль - узялась на селі чутка, що він ні Хрущ, ні Притика, а прямісінько-таки Іван Вареник - кріпак пана Польського, що панував у Пісках

Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками.

Дожидати страшного страшніше, ніж його переживати.

А палац справді виглядав далеко краще, ніж піщанська невеличка церковця.

А молода бариня, замість старого, виписала з свого села нового прикажчика - Карпа Дровиченка.

Мотря та хазяйка її, "довгоп'ята баба", ще звечора, перед тим безталанним днем, усе чогось кволіли та жалілись на проклятущий мороз, що як у забій забив - день у день

Бабина онука, дівчина, знай снувала з хати в сіни, а з сіней в хату та напускала холоду.

Вона була тепер сердита на всіх людей, на весь мир, на весь світ - на панство, що її сина побило...

Діждавши, поки Чіпка заснув, він тихенько зліз з печі, вийшов з хати та й потяг прямісінько в Крутий Яр.

Поховавши Максима, Явдоха сама побоялася насхуторі жити.

Горілка, кажуть, всьому злому злодійка.

Тільки, обливаючи сльозами пориті недолею та літами щоки, прохала в Бога смерті.

Думала Мотря про смерть, виглядала її, сподівалася, а вийшло так, що Явдоха несподівано вмерла

І свекруха й невістка рясно-рясно плакали.

Ще такої холодної та сніжної зими не знали люди.

Коли геть за північ почувся здалека тупіт, гомін.

Перед нею стояла літ десяти дівчинка, в одній сорочці, об'юшеній кров'ю, боса, розхристана, розпатлана - стояла й трусилася...

Мотрю взяв Грицько догодовувати до смерті.

Чіпчину хату опечатали, забили.

Облупана пустка стояла ще страшніша, ніж та, котру купив Хрущ.

Оже ще й досі, під пізній вечір, подирає мороз поза шкурою веселих гуляк, як глянуть вони на хрест, що геть-геть здалека чорніє над Ромоданом...