Пряма мова

«Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

«Ні, — сказав сам собі Василько — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Життя мені всміхалося, — говорив Франко, — а діти були промінням».

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

Літо в осені питає: де ти поділа журавлів.

До булави треба голови!, казали запорожці.

Ой казали, говорили по всім селі люди — «Та вже з того козаченька нічого не буде!»

«Опізнився, небораче, одказав земляк йому, хто кохав життя ледаче, непереливки тому».

«Дозвольте і мені, панове, річ держать!» — тут обізвалася Лисиця.

Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин.

Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну».

«Ще б ми стільки прочитали, як ти, — докинула Василина і пояснила подрузі: — Взимку цілі ночі просиджує над книжками».

Коли садили капусту, господарка хапалася за голову — «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!»

«А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель.

«За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?».

«Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає.

Яка ти розкішна, земле, — думала Маланка.

Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався.

Жалібно жовте листя березини, здається, шепче, «Літо, де ти, літо?».

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, мені важливо знати, що про мене думають інші, як вони сприймають мої ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, йому важливо знати, що про нього думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, для нього важливо знати, що про мене думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що будь-якій людині важливо знати, що про неї думають інші, як сприймають її ідеї.

Іван сказав, що, йому як і будь-якій людині, важливо знати, що про неї думають інші, як вони сприймають її ідеї.

«Стій, — гукав на неї Іван, […] звідки ти приїхала?»

«Як дивно все відбувається. Як дивно! […] — думав Микола.

«Лиши біду, нехай щезає від тебе! - радив спокійно хлопець [...]— Нема з ким говорити!»

«Сьогодні ж додому, — повторив Сахно і додав […] — Ходімо подарунки дітям купувати».

«Наша артіль бідна, — сказав старий […] — і кидати шаланду в морі не годиться»

«Стій, — гукав на неї Іван, […] звідки ти приїхала?»

«Як дивно все відбувається. Як дивно! […] — думав Микола.

«Лиши біду, нехай щезає від тебе! - радив спокійно хлопець [...]— Нема з ким говорити!»

«Сьогодні ж додому, — повторив Сахно і додав […] — Ходімо подарунки дітям купувати».

«Наша артіль бідна, — сказав старий […] — і кидати шаланду в морі не годиться»

«Наша артіль бідна, — сказав старий […] — і кидати шаланду в морі не годиться»

«Стій, — гукав на неї Іван, […] звідки ти приїхала?»

«Як дивно все відбувається. Як дивно! […] — думав Микола.

«Лиши біду, нехай щезає від тебе! - радив спокійно хлопець [...]— Нема з ким говорити!»

«Сьогодні ж додому, — повторив Сахно і додав […] — Ходімо подарунки дітям купувати».

«Стій, — гукав на неї Іван, […] звідки ти приїхала?»

«Як дивно все відбувається. Як дивно! […] — думав Микола.

«Лиши біду, нехай щезає від тебе! - радив спокійно хлопець [...]— Нема з ким говорити!»

«Сьогодні ж додому, — повторив Сахно і додав […] — Ходімо подарунки дітям купувати».

«Наша артіль бідна, — сказав старий […] — і кидати шаланду в морі не годиться»

Український письменник В. Винниченко якось сказав: “Як нудно сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”.

“Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу”.

“Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом”.

“Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: “Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу”.

Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

Чоловік, піднявши злегка картуза, повагом промовляє – «Люди, схаменіться».

«Може, у цій лісовій хатинці ховається зараз Мавка» – подумалось мені.

Мені сказав розумний садівник: «Коли пересаджуєш дерево, роби це з любов’ю».

«Краса і мудрість – писав Еріх – не розкіш, не привілей, а радість, дарована всьому світу».

Мирослав Дочинець радить – «Не виставляй напоказ усе, що маєш, – завтра вже нікого не здивуєш».

«Стерегти ліс», – сказав Харитон – «треба не рушницею, а любов’ю».