Пряма мова. Непряма мова.Цитата. Розділові знаки

непряма мова

діалог

цитата

пряма мова

«Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

«Ні, — сказав сам собі Василько, — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть.

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

«П», — а.

«П! — а. — П...»

«П, — а: — П».

«П, — а, — п».

Синоптики попереджали про можливість ускладнення погодних умов.

А що, хлопці, будемо рушати, каже дід.

Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

«Що там, — дума Чіпка, — там, мабуть, гарно так».

 Я вирішила зупинитись і запитати, чого йому треба.

 Карпо спитав Мотрю, хто їй купив намисто.

 Леся Українка писала, що, доле, ти міцніша і я корюся.

  Гетьман підтвердив, що не хоче війни.

"Ось, Михайлику, твій перший сніп... - у задумі говорить батько, а потім запитує (?) Запам'ятаєш його?"

" Що це за дівчина? - думав молодий Джеря (?) Де вона взялася в нашому селі? "

Пацюк читає синові нотацію (?) "Що, зголоднів? Берись за дисертацію!"

"Яка ти розкішна, земле, - думала Маланка (?) Весело засівати тебе хлібом, прикрашати тебе зелом, заквітчати квітами".

Ти до землі всім серцем прихились мені шепоче рідна Україна.

Скільки світа стільки й дива сказала б на це моя мати.

Учітеся ти нам прорік борітеся з ярмом неволі.

Доводила одна нікчемність що підлабузництво це чемність.

"Чому це ви радієте? - запитує Тетянка. - Сонця ж нема. Хмарно"

Ходить мій сум по землі, по-журавлиному плаче: "Де ж ви, веселики, де ж ? Чом не вернулись додому?"

"Нічого, згодяться кошики, - мовить Овдій. - Руки в людини для того, щоб роботу ними робити".

"Я піду посплю, а о другій годині ночі зміню тебе", - мовив надвечір Митько.

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»,

«О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку».

Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав пальцем великими літерами: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».

«Ти, Михайло, — кажу, — хоч би разочок на неї глянув, Бач. як вона до тебе світиться».

Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: «Вона любила твою тата. А ти на нього схожий…»

«Цирк? — перепитав Оверко: Рід наш великий, голови не щитані, крім нас двох, ще троє рід носять».

Нема Січі: очерети у Дніпра питають: «Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?»

«Мова — то серце народу: гине мова — гинє народ», це спостереженим І. Огієнка містить у собі велику і сумну правду.

Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв — «Борітеся — поборете!»

Шевченка вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає…

Ідеологи звинуватили Миколу Руденка, як він сам згадує, в «Грубих помилках у поетичній творчості».

Олесь Гончар пише, що Леся Українка: «поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським… наполегливо розвивала й зміцнювала літературну мову…»

Шевченкове «…треба миром, громадою обух сталить…» стало афоризмом.

Образ Прометея Шевченко використав як символ мужності, нескореності, а отже, і остаточної перемоги: «Не вмирає душа наша. Не вмирає воля».

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», — так визначає роль мови в житті нації Л. Костенко.

Іван Франко назвав Івана Нечуя-Левицького: «всеобінмаючим оком Правобережної України».

Маланюк у сонеті «Шевченко» порівнює Кобзаря з його ж літературним героєм:

Гонта, що синів свяченим ріже,

У досвітніх загравах — стена

З дужим хрустом випростали крижі.

На моє питання: "Коли прийде потяг?" - ніхто не міг відповісти. А:"П?" - а.

"Життя в неволі нічого не варте, - відказав Максим, - краще смерть!" "А, - п, - А"

Софія Петрівна благала Аркадія: "Заспокойся!" А: "П!"

"Мабуть, немає кращого місяця за вересень", - думав Василь Олександрович. "П," - а.

Чується немолодий голос хазяйки та двері, двері зачиняйте.

Це ти, Андрію спитала з полу мати.

Дивіться гукнула тепер ми, як боги!

Диктатори, королі, імператори гукали, що вони є символом доби.

Диктатори, королі, імператори гукали ми - символ доби.

Проводжає мати сина і шепоче мужній будь.

Павлюк кричить, щоб він негайно злазив. Хай уже вони, а він куди?

Павлюк кричить негайно злазь! Хай уже вони, а він куди?

Панове судді, я прошу пробачення сказав Горбань.

І гукнуло військо хором ми готові йти до бою, краще смерть, ніж вічний сором.

"Яка ти розкішна (1) земле (2) - думала Маланка (3) - радісно прикрашати тебе зелом".

"А оце бачите (1)" - спитав Шевченко Тургенєва.

Вона гукнула (1) Дивіться!

Доводила одна нікчемність (1) що підлабузництво (2) це чемність.

Щоб угадати ім’я судженого, питали перехожих чоловіків: Дядьку, як вас звати? 

«Прощавайте, люди добрі! Прощавайте! — Голосно прощався з козаками бранець.— Повісять мене вражі ляхи». 

«Мушу йти в полонину, Марічко», — відказав Іван. 

«Ну чого ж тебе понесло в поле? Чого? — допитувалась мати...». 

Я відразу впізнаю Любин голос підводжуся на санях і гукаю через став Любо не застуди голос. 

Михайлику хочеш побачити диво обертається до мене дядько Себастіян і грає засніженими віями. 

Княже несподівано голосно вигукнув Добриня не вір цьому чоловікові. 

Не чуєш як літо пішло нашим городом дивується мати. 

 «П, - а , - П».

  «П, - а : - П».

«П, - а . - П».

«П! – а. - П».

Пригадую баба часто казала мені, що а хай тебе поб'є святе Різдво.

Сестра просила брата, що заграй на скрипці.

Михайло менi сказав, що ви збираєтесь їхати аж туди, де зовсiм немає лiсiв... 

Батько розгублено сказав, що ти дивись.

–Що ти хочеш від життя?

    – Небагато. Просто жити, працювати, як усі…

    – Так от і працюй, хлопче, а не розкатуй по степу.

 – Не святий і він! До всіх добрими не будеш. – Оцінювати чиєсь життя – це, мабуть, найпростіше. – Правильно, нам пора про своє подумати.

 «Сідай за книжки. Зубри!» - «Мамо, епоха зубрінь минула».

     – «Це щось нове, хлопче. Зубрити не хочеш. Може і вчитися не хочеш?» –  «Вчитись хочу, але по-справжньому».

– доброго ранку! – каже Лукія, уповільнюючи крок.

– Доброго ранку, Лукіє.

– В область їду… Може, доручення буде яке?

Дівчина грайливо запитала: «А може, вона справді лісова мавка?»

«Михайлику, хочеш побачити диво? – питає мене дядько Себастіян. - Підійдидо мене…»

«Не проводжайте мене.» - Попросила дівчина рідних.

 Казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле.

прямою мовою;  

діалогом;  

непрямою мовою;

цитатою

Яка ти розкішна земле думала Маланка.

 Сам до себе говорив Тимофій що земля найкраще пахне восени.

Хто дітей любить той добрий чоловік говорила колись мою бабуся.

 Олена подумала ніщо так не красить людину як натхнення.

« Очистити душу, щоб прийняти мудрість, котра в підсумку душу не входить», писав М. Смотрицький.

В. Симоненко застерігав: « Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину».

За словами О. Довженка, «лиш сильним дано право на безсмертя».

« Без усякої іншої науки ще можна обійтися, - писав І. Срезневський, - без знання рідної мови обійтися не можна».