Пунктуація. Речення з відокремленими членами

Осріблені місяцем гори, здаються казковими.

Повітря, насичене густим ароматом, заповнило кімнату.

Вишитий майстринею рушник приковував погляд.

Одягнена у весільний одяг, вона ніби не йшла, а пливла над землею.

Оточене густими кущами озеро, було не широке, а довге.

  Оточене густими кущами, озеро було не широке, а довге.

Оточене густими кущами озеро було не широке, а довге.

Оточене густими кущами озеро було не широке а довге.

Основна обрядова їжа – вареники з сиром присмачені маслом чи сметаною.

На великому камені, порослому мохом безліч крилатих мурашок.

У три ряди сидять за довгими веслами невільники прикуті до лав ланцюгами.

За щедрівку ґазда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді.

Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою.

Гаряче пахнуть, насичені сонцем трави.

Через двадцять років після смерті Т.Шевченка музей, створений на Чернечій горі, гостинно відчинив двері для перших відвідувачів.

Солодко пахло, втоптаним у землю, набубнявілим житом.

Вона занурена у спогади сиділа мовчки.

Вона, занурена у спогади, сиділа мовчки.

Вона занурена у спогади, сиділа мовчки.

Вона, занурена у спогади сиділа мовчки.

Людину малого зросту козаки, жартуючи, називали Махинею.

Запорожець, уміючи посміятися з ворога зі смерті, завжди охоче кепкував із самого себе.

Мова кожного народу – явище давнє, її коріння, сягаючи в доісторичні часи несе код нації

У наші дні Києво-Могилянська академія розвивається відроджуючи давні традиції.

Сонце примкнувши вії, уже спускалося на землю.

Безлюдна вуличка причаїлась, дрімала мигаючи вогниками.

 Шатро небеc розкинувши над світом, стояла ніч.

 На краю обрію ледве виступаючи з вечірньої мли, маячіє місто.

Хмари завирували, закипіли рушили вперед опускаючись усе

нижче.

Дарина вийшла з хати, але, поминувши будинок, попрямувала

в сад.

Наблизившись до церковної садиби молодший парубок відбіг

від гурту.

 Отак живе собі село, притулившись,попід горою край затоки

У лісі бродив туман позолочений сонячним промінням.

У коси вимиті дощами вплітають ранки сивину.

Човен плив по оточеному густими кущами озеру.

Вільний од злочину я і від кайданів звільнюся.

Забуваючи зайве глибше пізнаєш необхідне.

Із садка виходимо повільно й тихо крадучись.

Горітимуть свічки весняних журавлів перетинаючи наскісно небо.

Виховуючи свою дитину ти виховуєш себе.

Тут під кронами білих розпашілих каштанів причаїлися наші літа.

У полі між козацькими могилами мій Дон Кіхот шукає вітряка.

Улітку на берегах Чорного моря чайки розкошують.

Яка зараз в атомний вік може бути любов?

Перед очима ще жили картини навіяні піснею.

Обабіч стежки мерехтить самоцвітами вмита росою трава.

Співа трава ніким ще не зім’ята, і вабить таємницями.

Степ у цю пору весь, залитий сонцем і огорнутий думками.

Ткану зорями теплу хустину, ніч на тихе село одягла.