пунктуаційна норма

Сніг пішов - і місто зраділо.

Соломія приклала до рани мокру холодну ганчірку - і Остапові стало легше.

Вітер війнув - жовте листя з клена полетіло.

Я сидів на зеленому килимі моріжка й дивився у воду.

Де-не-де над цими безмежними просторами промайне гострокрила чайка.

На величезному, просто безкрайому лану гречки пасуться бджолята.

Та була у нього пісні і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світі стоголосою луною.

Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди , розлилась по всіх жилах.

Земля почала зеленіти тендітною травою.

А я таки мережить буду тихенько білії листи.

Він завжди лишався непомітним.

Почав жевріти схід сонця.

Поезія - це праця зрима.

Перепелиха була вже стара людина

Шумлять пошерхлі комиші.

Пізні пташки сльози ллють

На лузі зібралося чимало чорногузів.

Великі краплі дощем падали з листя.

Ясне сонце почало підніматися десь далеко з-за лісу.

Місяць - козацьке сонце.

Київ юний і древній водночас.

Київські кручі фортеці зелені.

Зима наче пізня осінь.

Життя не дим і не омана.

Білий цвіт чорна печаль.

Яке то щастя свій народ у світлі бачити!

Батько і мати два сонця гарячих.

День надворі похмурий, мрячний.

Безперечно, напевно, природно, звісно

Можливо, мабуть, здається, видно

На щастя, очевидно, до речі, наприклад

Звичайно, скажімо, як відомо, навпаки

Як море, в долині хвилюється хліб, налитий снагою землі, здається, по ньому проплисти могли б великі морські кораблі.

І вже коли ти похитнувсь у слові, вважай, що похитнувся у собі.

Ну, що ж, було, спливло й нема.

Ти явилась мені - і здалося, що світ помолодшав навколо на тисячу літ.

Хто ти, мрія чи сон?

Слово! Як воно потрібне дитині кожної хвилини...

Гей, юнаки, гей, молодість світу, доля планети у ваших руках.

Мріє, наче сніг здалека, ночі літньої блакить.

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре! здрастуй, свіжосте нив!

Ще великий Микола Гоголь, наш славний земляк, захоплено говорив про мову нашого народу.

Широкий, Дніпре, мій, з тобою ми в розлуці!

Ви запевняли, що я забуду і ті хвилини, і ті слова.

Жахіть війни, на щастя, ви не зазнали...

Мабуть, передчуття розлуки властиве людині.

Зрештою, навчання триває і після закінчення школи.

Чигирин, здається, глянув не в очі, а в душу брата.

Щоб ти, ясеню, став ще вищий, а ти, руто, красніша, а ти, парубче, сміливіший, а ти, дівко, миліша.

Я прожив, моя мила, ці літа у найвищому щасті.

Гей, нові Колумби, й Магелани, напнемо вітрила наших мрій!

Моє село, земний тобі уклін за молодість, за світло отчих стін...

Адже

видно

мабуть

отже

Оксана довго мовчала проте несподівано заговорила голосно, емоційно, переконливо.

Хоч сонце повільно котилося за обрій проте додому йти не хотілося.

Народу були зав'язані очі, а він проте мріяв про волю.

Людина я немолода проте як стверджують друзі досвідчена.

отже, принаймні, а втім, мабуть

по-перше, щоправда, отже, мабуть

все-таки, по-друге, а може, отже

навіть, неначебто, мабуть, а втім

Ти в мені запалила ... кохання.

Здалеку виднілися привокзальні ... .

... зігрійте мою душу охололу.

Саме ... відбивались у вікнах.

Тебе я земле всю сходив до краю.

До тебе лину я думками сину мій!

Я не спатиму люба до світу, буду думати й буду писать.

Ой не крийся природо, не крийся, що ти в лузі за літом у тузі.

Сьогодні ранок ще холодний а втім надій на теплий день не полишаю.

А може щастя вже шукати нам не треба? Воно навколо нас.

Сорок літ спливло за видноколом а здається ніби ще й не жив.

Відступати нам по-перше пізно а по-друге немає підстав.

Директор наголосив на важливих моментах і узагальнив роботу конференції.

Зібравшись у вестибюлі, почалися стихійні збори.

Проаналізуйте зроблені висновки попередніми учнями.

У газеті надрукували інтерв'ю відомого артиста, що його взяли напередодні виступу.

Мудрий скарбівничий - пам'ять людська.

Ні спека дня, ні бурі, ні морози - ніщо не вб'є любов мою живу.

Без витоку нема ріки , як без коріння - крони.

Не цвітуть на вікнах герані - сонний символ спокійних буднів

Сусіди почали бити тривогу.

Вірю в пам'ять і серце людське.

Берег любові в далекім тумані.

Прожите й перебуте не сходить з віч.

Може, й ти, мій сонний люде, знайдеш сну кінець?

Мабуть, людині не можна відриватися від рідного берега.

Десь, кажуть, є гора, де не співають птиці.

А єдиних слів, на жаль, було не сказано.

Горе, кажуть за горе чіпляється.

Товариш, видно: не зрозумів жарту.

Кожен має посадити в житті, принаймні, одне дерево.

І от, нарешті, засиніли лани Херсонщини.