Контроль знань з теми "Пунктуаційна норма"

Пожадливо втягуючи в себе повітря, Семен подався додому.

В'їжджаючи на широке подвір'я, на гостей очікував пишний прийом.

Розпихаючи соснове віття, старезний дуб ріс угору до могутнього сонця.

Повернувшись додому, Андрій цілком віддався своїй роботі.

Уже смеркаючись, ми дісталися моєї малої батьківщини, до міста Канева.

 Край шляху, в долинці, догорає вогнище.

Мабуть, лише тут і зосталася така неполохана чистота.

Пройшовши галявину, мандрівники зупинилися.

Перед лицем колон височіли темні гори, сягаючи верховинами зірок

У хліві, крім ластів’ячого гнізда під кроквою, нічого не було.

У хату ввійшов старий Джеря, високий, тонкий, із сивуватими довгими вусами, з нужденним блідим лицем та сумними очима.

Краса душі, краса любові – найвища на землі краса.

Урочисто вишикувалася проспектами зелена варта каштанів – почесна варта весни.

Треба, мабуть, мерщій брати ноги в руки.

Життя – не дим і не омана.

 Квітів було багато-багато – синіх, червоних, оранжевих.

Зима – важка пора для птахів.

Не чути ніякого голосу, крім вівчарської трембіти на далекій полонині.

Ось вони, рідні озера та луки, в синім добрі солов'їних ночей.

Причаївшись у малині за смородиною, я слухав бабиних молитов, як заворожений .

Важке від зерна, низько хилилося до землі колосся.

Ми піднімалися порослою густим лісом горою.

Налякані пронизливим криком, дівчата прокинулися.

Щасливі та задоволені ми поверталися зі змагань.

Трава, окроплена росою, переливалася на сонці.

У кімнату ллється повітря, напоєне пахощами літнього саду.

Усю зиму підіймалися води Дніпра, заливаючи плавні, озера.

І ми, поети атомного віку, останні трубадури на землі

Солов’ї, нічні товариші мої, у сад злетілись до вікна.

Хороша в зірок мова, багата та ясна.

Дзвінкий гук ударився об близьку гору, вкриту лісом і розсипався довкола.

Ось видніє стіжок сіна,залишений лісником для диких тварин.

Зворушений, розчулений, повертаюся із села додому.

Причаївшись у малині, малий слухав наростаючий шум вітру.

Жайворонки затихаючи сідають на землю.

Старі верби стоять похнюпившись.

 Засипаючи ще чув як дрібно в шибку стукав дощ.

Усяка пташечка радіючи співала.

В'їжджаючи на широке подвір'я, на гостей очікував пишний прийом.

Минаючи наш двір, вози глухо й тоскно поскрипували.

Розподіливши завдання, ми повинні домагатися чіткого їх виконання.

Знайшовши помилку в тексті, виправте її червоним чорнилом.

Вузька дорога потяглася вгору між глинистими крутосхилами вкритими чагарником.

Місячним сяйвом залиті мріють сади.

Хліба змиті дощем яскраво зеленіли.

У відкриті вікна машини вривалося напоєне пахощами рідної землі повітря.

Ти тільки гість в житті моїм, сонце, бажаний гість.

Чи не покинуть нам, небого, моя сусідонько убога, вірші нікчемні віршувать?

Дай, Боже, панночко, тобі щасливу та красну долю!

Вгамуйся, думко, не літай так буйноЙ

О Господи прости нам цю ганьбу!

Гей писарю неси мою печатку!

Ой ви дітки мої мої голуб*ята не журіться подивіться як танцює мати.

Ой волохи ой волохи вас осталось трохи

Мій брат, Богдане, сповістив полковників, що ти живий, і що чекаєш їх.

Збери себе докупи, тоді і військо, гетьмане збереш.

Ори, ори й співай, ти велетню, закутий в недолі й тьми ярмо!

Сину, мій Тимоше, то ж був не наказ!

Воно, скажу вам, легше, як на мене, діла у битвах шаблею рішать.

Ніколи, звичайно ж, не було на цьому військовому судні закоханої пари.

І з тобою було б нам гірко, обіймав би нас часто сум, і, бувало б, темніла зірка у тумані тривожних дум.

І час інший, і, мабуть, я сам уже не той.

А Федько справді щось незвичайне виробляв на річці.

Отже, лелека переламав крило, а тому й не зумів відлетіти до вирію наприкінці серпня.

Грек знову міг зустрітися з тобою, що він тепер, до речі, і зробив.

Тільки, на жаль, качка вже почала старіти, і не всяка їжа йде їй на здоров*я.

Старому видно було ніяково за те, що виявив перед незнайомою людиною слабкість.

Риба аж вистрибувала на глибоких місцях, і видно було їй на березі успокоєне вогнище.

Справді ж видно нелегко живеться цьому їхньому заводчанину.

Видно борсук знав коли достигають плоди, і зараз навдувався до яблунь і кислиць.

Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу.

Сутужна, сину мій, вкраїнська справа.

Щось довгенько вирізуєш, небоже, сопілки.

А ти, голубонько, ти кралечко моя, поки співаєш на калині, то весело мені.

Безмежнеє поле в сніжному завої, ох, дай мені обширу й волі!

Не покидай мене, моя дитино і отчого подвір*я джерело.

А що старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці?

Пісне, моя ти, підстрелена пташко, мусиш замовкнуть і ти.

Стояла друга половина літа, коли наш загін вирушив у похід.

Калина – одвічний символ України.

За мною і мати ступила у двір.

Тихий сон стуляє вії, розігнавши давні мрії.

«Прощай, Самсоне! — крикнула зрадлива, — Ти думав, що я забуду родину?»

«Прощай, Самсоне! — крикнула зрадлива: — Ти думав, що я забуду родину?»

«Прощай, Самсоне!» — крикнула зрадлива. — «Ти думав, що я забуду родину?»

«Прощай, Самсоне! — крикнула зрадлива. — Ти думав, що я забуду родину?»

«Чи бачили таке, — сказав батько і, помовчавши, додав: — Готовий хлібороб, одним словом».

«Ото воно там якраз і було, — сказав мій візник, — отам, де стовп».

«Яка ти розкішна, земле, - думала Маланка. – Весело засівати тебе хлібом».

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

А: «П (?!)».

«П!», — а.

«П (,?!)» — а.

«П», — а, — «П».

Рая у свою чергу спитала, як ти розумієш щастя.

Рая у свою чергу спитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала, що як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала про щастя.

Іван Цюпа: доброта — це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Іван Цюпа писав, що доброта — це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Іван Цюпа писав, доброта — це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Доброта — це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе, Іван Цюпа.

Що нами зроблено то буде звіковічено як правда і святиня і закон.

Як справжній митець Галина Кальченко вміла захоплюватись природною була її глибока схвильованість перед виявами людської мужності.

Життя як ріка.

Школа як неспокійний гомінкий вулик гуде шумить сповнений дитячим галасом.

Сухомлинський як справжній дипломат тримається невимушено хоч в нього кипить.

Кузька обнишпорив усі кущі, шукаючи Однокрила і, не знайшовши, побрався в своє кубло.

Подивись кругом себе і, перехрестившись, пішов собі тихо в Київ святим помолитись.

Карпо помаленьку, не хапаючись, переліз через перелаз у двір.

Коло нього крутиться собака, то забігає наперед, то повернувшись, кидається назустріч.

А ось видніє стежок сіна залишений, лісником для диких тварин.