Просте речення (за матеріалами кіноповісті Олександра Довженка "Зачарована Десна")

Пахне в’ялою травою, квітами.

А на Десні краса! 

Стрибаю з кручі в пісок до Десни, миюся, п'ю воду.

У нас був дід дуже схожий на бога.

Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. 

Напевно, там водилися й гадюки.

Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном.

Пахнув дід теплою землею і трохи млином.

На погребні любив спати дід.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Дід любив кашляти.

Мати ненавиділа діда і вважала його за чорнокнижника.

Казали він знав таке слово.

Тікаючи од дідового реву одного разу стрибнув я з-під порічок прямо в тютюн. 

Більш за все чомусь любив я моркву.

Знали труд і мир щедроти й добро.

Чого тільки не бачив я на самому лише небі!

Хмарний світ був переповнений велетнями і пророками.

Все жило в моїх очах подвійним життям.

Отак міркуючи собі поволі затулив очі і вже почав рости.

Пропливають лози верби в'язи тополі у воді зелені острови.

Доглядали мене змалечку аж чотири няньки.

Це були мої брати Лаврін Сергій Василько й Іван.

Голуби літають ніким не прокляті. 

Пірат веселий грає ланцюгом і дротом. 

Цілі села тоді потопали, гукаючи собі порятунку.

Над хатою піднялись у небо голуби, знаменуючи мир і благодать.

Ревом ревло над Десною всю ніч.

Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ. 

Було нам жарко од труда і весело.

Згоріла церква, переповнена кричащими людьми. 

Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку.

Прокидаюсь на березі Десни під дубом.

Пахне в’ялою травою, квітами. 

Вбігаю в ліс — гриби.

Тому косили і гребли гуртом.

Погодою у нас на сінокосі щось, казали, років з півтораста завідувала ворона. 

Один тільки дядько Самійло не піддавався воронячим чарам. 

Навпаки, тоді трусився від гніву.

Він навіть не був добрим хліборобом.