Речення з відокремленими членами

Отаман дуже полюбив Миколу; настановив його за крилаша, себто за свого помічника.

На світі усе знайдеш, крім рідної матері.

Зовні спокійний, Петро жив усі ці місяці якоюсь внутрішньою тривогою.

На яблуні переливчасто заспівала іволга і, війнувши пір’ям, перелетіла на друге дерево.

Тим часом підійшов голова, привітний червонощокий чоловік.

І на оновленій землі врага не буде, супостата.

Небо, холодне та темне, байдуже блимало зірочками.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень.

Земля, скована морозом, покрилась біли снігом.

Ростислав, у солдатській фронтовій шинелі Іванова, і Боженко поспішали тепер до залізничних майстерень.

Вкрита садками балка вилась попід дорогою.

Матюха поклав аркуш і, спершись обома руками на стіл, грізно очима вп’явся в юрбу.

Зараз від дороги, загороджений очеретяним тином, починався Замфірів виноградник.

Вустя нічого не бачила, крім отих швидких струмків.

Людина не позначена любов’ю не зможе звести серця для добра.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою.

Покинута людьми на довгі дні дорога помирає в бур’яні.

І дощами вмиті журавлі в блакиті відлітають у тривожний дальній шлях.

То хліб. Домашній добрий хліб. Хмільний. Гарячий. Щойно з печі.

Земля оновлена! І люди не ті, що ти, Тарасе, знав…

Дружба – безмежна, як море…

Люди – солдати, матроси, цивільні – потоком вливалися в одні двері…

Дивлюся на квітучу яблуньку, а бачу сухі дерева.

Природжений співак, він любив пісні і в душі пишався своїм артистичним хистом.

Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами.

На яблуні переливчасто заспівала іволга і, війнувши пір’ям, перелетіла на друге дерево.

Земля, схована морозом, покрилась білим снігом.

Причаїлися гори заворожені красою ніколи не бачених степів.

А Чіпка наперекір світові й людям якийсь веселий, радий.

На його дворі, замість похилої хатини, стояв веселий будинок.

Під вітром вгинаючи лінії прості, повис нерухомий за вікнами дощ.

Незважаючи на малесенький вітерець парило і робилося душно.

Син бідного сільського титаря, Павло Грабовський в дитинстві пізнав не тільки злидні, щоденні важкі турботи про хліб насущний, а й поетичні обряди, сумовиту красу народної пісні.

Сухобрусові дочки, Марта й Степанида, були малими гарні дівчатка: кароокі, чорняві, круглолиці, з ямочками на щоках.

Переляканий, запорошений снігом, без шапки, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Та не однаково мені, як Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять.

Окрім гри на сопілці, Хома Провора дуже любив і пісні.

Поза містом лежать Кримські гори, вкриті лісом.

Проте в сріблястім верболозі не підкоривши серце прозі співають пізні солов’ї.

Виблискувала в лузі річка і звиваючись губилася в зелених шатах надбережного гаю.

Степ струсивши з себе росу горить рівним жовто-зеленим вогнем.

Роблю зігнувшись, а їм розстебнувшись.

Жінка йде поволі і трохи зігнувшись.

Увесь день Славко працював не покладаючи рук.

Чорне небо висіло над степом граючи незліченним розсипом зоряних іскор.

Під вітром вгинаючи лінії прості повис нерухомий за вікнами дощ.

Вони стояли мовчазні вдивляючись в далеке минуле своє і своїх батьків…

Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи.

Здалека під небом в вирій летючи голосно курличуть журавлів ключі.

Вас одразу можна впізнати і не бувши ворожкою.

Іду собі ні на що особливо не зважаючи.

Лінивий сидячи спить лежачи робить.

Хлопчики сиділи на березі звісивши ноги і вели тиху розмову.

Подорожуючи не пускай коня галопом.

Пряме дерево і вмирає стоячи.

Виблискувала річка і звиваючись губилася в зелених шатах гаю.

Земля світаючи всміхнулась.

Хатина схилена на схилі стоїть сумуючи сама.