Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)

1.Кохайтеся, пани-браття, коли серцю воля, тільки з серцем не жартуйте з дівочим ніколи.

2.На волоссі твоєму, кохана, діадема з проміння цвіте.

3.Гірке, Тарасе, твоє панування, краще б до людей ішов у найми.

4.Повій, вітре, на Вкраїну, де покинув я дівчину...

1.Не заздри, брате, не губи душі, святої чистоти її не плями.

2.Готуйте, мамо, хліб для старостів. Я взавтра засилаюсь до Килини!

3.Куди пливеш, мелодіє? Несеш мене куди?

4.Чудна ти, дочко! Я про тебе дбаю

1. Душа, твоя мій брате, бентежиться даремно.

2. Але серед цієї суєти не загублю тебе я рідна, мово!

3. Ми чуємо, тебе, Кобзарю, крізь століття...

4. А ти, моє трудне й пекельне слово, чи заговориш, як мене не стане, чи разом з голосом моїм умреш?

1.Справді, чи скінчиться, нарешті, коли-небудь оця безводна дорога?

2. Але, на мій подив, Іван Захарович дуже спокійно, дещо навіть театрально розкуривши сигарету, підвівся з-за столу, одійшов до вікна і довго так мовчки стояв спиною до мене

3. Звичайно, він збирався мати власну лабораторію, але, по-перше, не тепер, по-друге, ніяким чином не однявши її в когось.

4. Все бути може, може, буде, бо серце більше відчуває, ніж розум зрозумів і знає.

1. Як пам’ятають старожили, з батька був звичайний собі кравець і. можна сказати, надзвичайна людина.

2. Здається, чеснішої людини і в світі нема, а отже, піди: складається таке неприємне враження, що прямо під землю провалююсь.

3. А через місяць, чув, поїхав Великодний у Полтаву і жив там, мабуть, з місяць...

4. А то, буває, визирне у віконце якась проїжджа краля в синіх або червоних окулярах, то можна й побавитись - підморгнуть або палець великий показать: мовляв, гарна ти дівка.

1. Та, зрештою, хіба оце похилене жито, оця червона пшениця, оце чорноките просо не поезія?

2. А яке ви маєте право наприклад руйнувати качачі гнізда?

3.  Горе, кажуть, об горе чіпляється.

4. Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса.

1. Спогади ніжні, ви ще не зів’яли?

2. А ти, Бетховене, прости мене за те, що я не мав часу прийти до тебе...

3. Добрий вечір, дівчино. Ти не заблудилась у наших полях?

4. А підійди, лишень, сину, сюди.

1. До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься...

2. Куди ведеш мене, моя гордине?

3. Гей, в селі найкраща дівчино, привітайте гостя зараз же...

4. Боже мій, як тепло у вашій душі, пане Стефанику.

1. Веселеє колись село чомусь мені, старому, здавалось темним і німим.

2. То одинокому мені здається - кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна...

3. Здається сама душа плаче великими слізьми, своїми поглядами проймає небо і в його безмежних просторах шукає Бога...

4. Восени листя кущів скумпії здавалося червоним багаттям на білому тлі схилів.

1. Це була хоч, може, й легальна, але, на жаль, ще не оголошена стенограма якогось пленуму.

2.  Мужність, як правило, скромна; вона нічого спільного не має з криком, з метушнею, з рекламою, вона, коли хочете, навіть сором’язлива

3. Господиня, було, слуха-слуха нас, усміхнеться та й каже: «Ну, вже, видно, чорт сім лаптів стоптав, поки вас докупи зібрав!»

4. Загонщиків у нас, як бачите, не було, - ми самі, мовляв, і за загонщиків, і за стрільців.

1.Кажуть, дощ завжди щастя приносить.

2. Ніколи я не сподівався знайти в цьому на перший погляд грубуватому практичному в житті парубкові такої гарячої жаги до науки.

3. У кожному ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення.

4. Не на свій, як кажуть, коровай очей не поривай.

1. Розцвітай, ти веснонько, красна, духом творчості все онови.

2.  Благословенні, ви, сліди, не змиті вічності дощами мандрівника Сковороди.

3. Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі, розвійтесь, як тихе зітхання!

4.  Україно! Ти, моя молитво!