Розділові знаки при прямій мові

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»

«Христе, тікаймо!», — твердо й рішуче прошепотіла до неї Олеся.

Тоді громада загула прелюто: — «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!»

«Це я, ваш Пірат, впізнаєте? — гавкав він крізь сльози, — О, який я щасливий!»

«Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав», — жалівся дід.

«Мати Божа, Царице небесна, гукала баба в саме небо, — голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором!»

Подивився ще раз з-під волохатих брів на хворого і сказав «Тут ти вдома. Зрозумів? На багато верстов кругом тут тільки праліс та звірі, а людей нема».

Як ударив вдруге, вона й попросилась: «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила».

«Гальт! Руки вгору! Виходь!», гукнув німецький єфрейтор, з'явившись на порозі якраз у момент пострілу.

Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав пальцем великими літерами: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».

«Ти, Михайле, — кажу, — хоч би разочок на неї глянув.Бач, як вона до тебе світиться».

Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: «Вона любила твою тата». — А ти на нього схожий…

«Це кінець!» — нестерпною іскрою пронеслося у свідомості.

«Веди ж нас, Василю, до пана, — каже полковник Шрам. — Де він? Чи в світлиці, чи в пасіці?»

Сидить на поріжку й обриває пелюстки на ромашці, шепочучи: «Є — нема, є — нема, є…»

Тоді вдова Бобренчиха озвалась: «Та вуха ж в'януть на таку олжу! Вона сама Грицькові нав'язалась».

«Колись, дуже давно – розповідав нам дід. – Григорій був найдужчим парубком на всю губернію…»

«Що ж буде далі зо мною? – думав Микола. – Невже ж колись і Нимидора почує про мою смерть на чужині?» 

Запала тиша, як в страшному сні, Горбань сказав: «При чому тут пісні»?

«З тобою мова буде потім, — сказав Іван, — а я служу революції, Інтернаціоналу».

Уже як ішли в поле, сусід казав хлопцеві: «Перебрався б ти до нас!»

  Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

  Люди добрі благала Соломія змилуйтесь прийміть нас до хати.

  Степан сказав що скоро знову вирушить у подорож.

  Дивлячись на людей усміхався і мій батько великий добрий чоловік.