розділові знаки у сср

Нехай ще раз послухаю, як те море грає.

Защебетав соловейко- пішла луна гаєм.

Настане час- і піде все в архів.

Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем.

Була я щаслива,та терном поросла моя дорога.

Запрягайте коні в гори,коні воронії,та й поїдем доганяти літа молодії.

коли ми повернулися з екскурсії.

як і очікуваного декілька днів сонця

проте клекотав сильний прибій

Ну хто не грав його і хто не слухав?

Уже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

У полі сонце і в селі все залито сонячним сяйвом.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Лиш храм збудував а люди в нього йдуть.

Гроза пройшла і грім ударив збоку.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудови і тиша впала на свічадо плес.

Закінчилася злива і хмари розійшлися.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Минуло чимало років і крила поважали.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Кам'яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи поживи.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалося пташине життя.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалося на левадах.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинились тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

А залишивши на ній неприкриті плями.

Б дарма що була середина жовтня.

В а вечір видався дивовижно теплим.

Г і перетворив галявину на строкатий візерунок.

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь.

Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей , робить їх братами.

Подвір`я аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

А Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Б Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

В Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Г Пустка була навколо, і все було незнайоме.

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряскеу карасі.

На вечірньому небі потьмяніли й щезли сріблясті зірки.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Лиш коники в траві сюрчали та марево хилилось до землі.

Немає такого дерева, щоб на нього птахи не сідали.

коли вибігав у двір старий кіт.

і різко тараном падали вниз.

та вимальовували в ньому арфу.

і розбивали небо блискавки.

Чи то шумлять так хвилі, чи німфа плаче вслід?

Не тільки земля прокидалась од тяжкого зимового сну, але й птаство зраділо теплому сонячному промінню.

Чекали нас тривог і гроз дороги, та ми йшли вперед.

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкує.

За очеретами сюрчать і сюрчать коники, або з села виколихується мідь дзвону.

Ні двора не дав мені Ярополк, ні зернини я не мав від рідного брата.

У небі летіли гуси з далекого краю, а ще вище довгими ключами пливли журавлі.

Над головою сонця круг, а під ногами трави ранні.

Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати..

Зліта в ефір космічний корабель, і світло зір йому дорогу стеле.

Ніде ні травичка не колихнеться, ні пташка не пролетить.

Де-не-де біля ярів синіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець.

Пройшла гроза і знову літня проза. 

І небо теплотою глибиніє і радість наливається в серця.

Малює літо вранішнє вікно і відбивають пустку скляні двері. 

Сміється річки сяюча блакить і гомонить під вербами малеча. 

В мене була лиш мати та був іще сивий дід. 

Дідусь мов живий і здоровий і ніби немає війни. 

Бур'ян глушив жоржини біля хати і в генах щось взялося за косу. 

 Знову нам з далини поїзди прокричать і простукають швидко колеса. 

Ми всі за характером різні... і смаки не однакові в нас. 

Вдалині хиталися дерева ... і синів задуманий прибій.

Ураз труснуло всю світобудову ... і тиша впала на свічадо плес. 

Ми всі за характером різні... і смаки не однакові в нас. 

Вдалині хиталися дерева ... і синів задуманий прибій.

Ураз труснуло всю світобудову ... і тиша впала на свічадо плес.