Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.

Настав ранок сонце вмило своє ще зелене від сну обличчя й розпустило промені.

Дим без вітру стелеться по землі випаде сніг.

Спливе на поверхню листя водяної лілії заморозків більше не буде.

Дерева хитались і від страху наїживши голі віти ніби силкувалися втекти вітер гасав над полум’ям зривав з його головні та шпурляв ними в сусідні хати.

Світить у блакиті сонце свіжістю дихає озеро.

Зозуля кує на сухому дереві чекайте морозів.

Мені снилось я мельник старого млина.

Рано вилетіли бджоли з вуликів чекай теплої весни.

Ще сивої давнини наші предки слов’яни помітили між погодними явищами та живою природою існує тісний зв’язок.

Зайшов до хати Олена покірно пригорнулася до нього й мовчала.

З прозорого неба по-літньому світило сонце жодна хмарка не заступила його.

Навколо місяця видно кільце чекай вітру.

Узяв солдат поранене пташа не черствою була його душа.

По світу хтось розсипав діаманти виблискує і світиться усе.

Від вагонів прямує до перону сліпа жінка в темних окулярах під хусткою в неї пишне сиве волосся.

Знай у медовий листопад тебе привів багряний жовтень.

Тихий шепіт пливе перед нами дихання молодих колосків збирається в блакитну пару.

У хаті було тихо лиш цвіркун цвірінькав під підлогою.

На небі сонце  серед нив я.

Десь збоку вогко підпадьомкає перепел бренькнула в житі срібна струна цвіркуна.

Світили зорі з вишини вбрання ритмічно шелестіло.

Підіймаю в осіннє небо очі і бачу летять журавлині ключі.

Чайка сіла на воду чекай доброї погоди.

Зорі рясно всіяли небо наступний день буде сонячний.

Не бійся я вчора сказав правду.

Гнуться клени ніжними колінами чорну хмару сріблять голуби.

Я зростав на оцій неспокійній землі ці сади навесні квітували для мене.

Птахи повертаються з вирію прийшла справжня весна.

На морі ставало темно з берега насувала важка чорна хмара.

Тим часом короткий осінній день гас із плавнів вставала ніч.

Рада б зірка зійти чорна хмара заступає.

Багато ягід горобини осінь буде дощова.

Воно й зрозуміло на битій стежці трава не росте.

Війнуло подихом насичених терзань рішуче звівся буряний Бетховен.

На Новий рік рівно випав сніг врожай озимини та ярини буде однаковим.

Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи жовтіють тисячі соняшників.

Сім’я міцна горе плаче.

Широка річка спокійно дрімає в легкому тумані чорне небо безперестанку сіє росу.

Я сьогодні забарилась батько занедужав.

Оглянуся назад ледве видно в туманах стежину.

Буйними кущами росли три жоржини, слалася по землі красоля.

Є скарби, допоки їх шукають.

Шипшина й терен росли при дорозі, а в далині виднілися полки дубів.

І рідний край, затиснений у півкулі географічних карт, розправив крила.

Десь неподалік захрустіла гілка; я різко обернувся й побачив: гидкого чоловіка, схожого на розбійника.

Десь неподалік захрустіла гілка – я різко обернувся й побачив гидкого чоловіка, схожого на розбійника.

Десь неподалік захрустіла гілка: я різко обернувся й побачив гидкого чоловіка, схожого на розбійника.

Десь неподалік захрустіла гілка, я різко обернувся, й побачив гидкого чоловіка, схожого на розбійника.