Розділові знаки в складному реченні з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку.

Навесні ми часто блукали сонячними пагорбами поміж торішнім листям визбируючи перші несміливі фіалки, вдихали міцний і п’янкий дух землі.

А коли забуяв зеленню травень, заквітчав широкі, не приховані від людського ока луги ромашками, усе наче потонуло в білому морі, якому немає кінця-краю. 

Ковтаєш трепетний запах квітів, і тебе вабить кудись у незвідане. 

А згори ніжно припікає сонечко, у чистому прозорому небі — ні хмаринки, тільки лине […] пісня жайворонка.

1

2

3

4

5

З дерев щедро сипалось срібне намисто, а та сторона, звідкіля прийшла сива дощова хмара, вже заблищала дзеркально, осяяна невидимим сонцем (Ю. Збанацький).

Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літня нічка була, і сон був короткий, — він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла (Леся Українка).

Спадає сонце за лісисті гори, спалахує червоно небокрай: але пташині не змовкають — хори (С. Жуковський).

Мати вірила: земля усе знає, що думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю (М. Стельмах).

Ріка налітала на камінні зубці, поміж яких застряв дуб-велет, а потік спадав униз, де також стриміли камені.

Не зневірся, не впади у відчай: вир не вкрутить, хвиля не знесе.

Вже вечір тіні склав у стоси, за обрій котиться курай, і дальні пахнуть сінокоси, і дальній пахне рідний край.

Якщо не можна вітер змалювати, прозорий вітер на ясному тлі, змалюй дуби, могутні і крислаті, котрі од вітру гнуться до землі.

Іду, дивлюсь: мій край, моя земля, сміються в небі золотому річки, і села, і поля.

1

2

3

4

5

кома 1 – між однорідними членами речення

коми 2, 6 – при відокремленій обставині

кома 3 – на межі сурядних частин складного речення

коми 4, 5 – на межі підрядних частин складного речення

кома 7 – при однорідних членах речення