РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В СКЛАДНОСУРЯДНОМУ РЕЧЕННІ

Удосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах.

Тут кажуть уночі горять вогні болотні чи світяться корчі зотлілі до трухи.

Зрідка тут пробіжить заєць або спиниться на кручі вовк.

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

На сизих луках скошено траву і літо буйне в береги ввійшло. 

Ну хто не грав його і хто не слухав?

Десь коні ржуть і глухо грають сурми.

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві. 

На небі з хмар творилися темні хащі лісів і в їхньому русі й розвої вчувалась хода весни.

Тільки синиці посвистують та інколи прошелестить угорі невидима гайвороняча зграя.

А сьогодні над Харковом зупинились табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ.

Уже вся долина й гори блищать вогнями і разом з димом із землі здіймається вгору і пісня.

Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири. 

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта.

Під стріху вигнався соняшник і кручені паничі по ньому в'ються.

Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець. 

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкує.

І наперед не треба ворожити і над минулим плакати не варт.

Над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом в степу сизий деревій.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу. 

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть.

Танула сиза мла й у первісній величі сходило сонце.

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку. 

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.

А літо йде полями і гаями і вітер віє і цвіте блакить.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять. 

Не сплять лиш цвіркуни і фонтан та кліпа очима-зорями небо.

Чи то мені здається чи то справді свист тихшає?

Під вечір стихли голоси й засяяли в небесах зорі.

А гуси знов ґелґочуть на озерах і пахнуть медом плавні навесні.

Або розумне казать або зовсім мовчать.

1

2

3

4

5

Осінь сумна (?) та весело жити.

Чи то праця задавила молодую силу (?) чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила.

Що таке присудок (?) і чим він виражається?

Світлу тишу лиш коники прошивали (?) та синички наладжували голос на осінній лад.

Зима невелика (?) та в неї рот великий.

Я у думках до мами пригорнулась (?) і стало гарно й затишно мені.

Стояла непорушно тиша, урочиста й ніби свята (?) а згори валив і валив лапатий сніг.

Душа моя плаче, душа моя рветься (?) та сльози не ринуть потоком буйним.

Теплий день розхлюпує блакить (?) і ластівки купаються в промінні.

Над ними білка їсть горішки (?) і стука, стука дятел-птах.

В орача руки чорні (?) та хліб білий.

Остап із Соломією сіли під вербою (?) але їм не говорилось.

А жайвір щебече (?) а сивий будяк посихає.

За селом шелестіли хліба (?) і пахло полином.

Я дивився на небо (?) й небо затихає в коливанні.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола. 

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

На яру стояло чималеньке село і посеред села біліла невеличка нова церква.

Проходять покоління по землі та кожне творчий слід свій залишає.

Зустрілись двоє пізно по зимі та вже на скронях паморозь зимова.

Чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю. 

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Давно закінчилася злива і хмари розійшлися. 

Квітує жито і ячмінь колос викидає. 

Пройшла гроза і ніч промчала.

Глянуть не всигнеш і вік промайне.

Зросли заводи і міста і відступили хащі.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Минуло чимало років і крила поважчали. 

На сизих луках скошено траву (?) і літо буйне в береги ввійшло

Дерево стояло ще голе (?) однак на вітах його вже починалось пташине життя. 

Чи то мені здається (?) чи то справді свист тихшає?

Всім серцем любіть Україну свою (?) і вічні ми будемо з нею!

Пахне сіно лугове (?) і зав'язь в чистих росах зріє.

На клумбах горіли маки (?) а ранні левкої тільки що розпускалися.

На хвилину раптом стихли голоси (?) і спинилися тіні.

Ось уже й сонце пучкою постукало в моє вікно (?) а за вікном на тепло заворкували голуби.

Вітру на морі не було (?) проте клекотав сильний прибій. 

Хвилина ще (?) і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Хай наше слово не вмирає (?) і наша правда хай живе!

Шугає вітер (?) а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче      

Гармоніст грав, молодий з молодою кружляли, кількоро їхніх супутників било в долоні (?) і вся ця картина була така несподівана, така несправжня, неправдоподібна!

Реве Дніпро (?) й лани широкополі медами пахнуть.

Ні повітря не ворухнеться (?) ні пташка не защебече.

Зрідка пробіжить тут заєць (?) або спиниться на кручі вовк.

Ще мить (?) і Дрогичинська битва загримить.

Тільки коники сюрчать (?) та перепел іноді підпадьомкає.

Тепло було (?) й вишні цвіли рясно.

Сині роси зблискували на травах (?) і сонце купалось на левадах.

Дощ пройшов (?) і Київ зеленіє.

Підбилися в зеніт Волосожари (?) і каже казку зірка до зорі   

На лугах вже скошено траву (?) і літо буйне в береги ввійшло

Людина створила культуру (?) а культура — людину.

Слова — полова (?) але огонь в одежі слова —чудотворна фея, правдива іскра Прометея.

Сніг з кожною хвилиною густішав і дедалі непрогляднішою стала за вікном вируюча сіра каламуть.

Таке розкішне над нами небо і такі ми до безмежності молоді!

Над водою вставав туман і повіяло холодком.

Чого світання так ясніє в небі і так ясніє пісенька дзвінка?

По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава.

А тим часом місяць пливе оглядати небо й зорі та землю й море

У моїй душі бриніли людські голоси і ні вдень ні вночі не давали спокою

Підемо до лісу або в гай погуляти чи на річку порибалити

Жовтороте ластів’ятко силилося вилетіти з гнізда та ще не змогло

Пізньої осені на зритій землі поплуталась гарбузова огудина

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Кам'яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

То по полю б я хотів чорним вихором летіти то мавок серед лісів я б ловив на зойк трембіти.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Шаблю вибито з рук але з серця не вибито дух волі й жадання краси!