Самостійна робота. Односкладні речення. Повні та неповні речення

Вечоріє.

Маленька хатинка біля річки.

Мені дуже весело.

Дні прекрасні.

Радісні, усміхнені обличчя.

Прозорий гай. Тремтячий лист. Осіння світла акварель.

Холодний вітер. Сніг. Сузір’я Лебідь, розпластане над нами у вишині.

Як пишно квітка лотоса цвіте, Яка жагуча врода у тюльпана.

Перші матері слова. Перша пісня колискова

У двері хтось постукав. 

Я почув стукіт у двері. 

У двері постукали. 

Почувся стукіт у двері. 

У двері постукав Петро. 

Хай сумується серцю прекрасно серед свята обсипаних віт

 Літа, як стрілки, не переведеш, життя, як гирю часу, не підтягнеш

На кожну голову приходить своя хуртовина

Не хоче півень на чуже весілля, та несуть

 Мало прожити життя.

Але вже не спалось.

Народи всього світу говорять: — Ні! Не буть війні

Хотів тих піль, тих нив, тих лісів набрати якнайбільше в свої очі 

Документи видали вчасно.

Людей питай, а свій розум май.

 Йому завжди щастить. 

 О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні...

Боязко й недовірливо відчинилися двері.

Знову заходимо до кімнати.

Шістдесят годин ми не змикали очей.

Уже Модри Камень був наш

Для відновлення сказаного раніше ми наведемо кілька прикладів.

Криничку розшукали швидко.

П’ю життя моє спрагнено-радо

Журбою поля не перейдеш.

Прокидаюся. Розвиднюється. Тиша.

Заблимало край неба крізь зелені-зелені хмари.

Скажи мені правду, мій добрий козаче.

Портрети його друкують у столичних газетах

Умій сказати, умій і промовчати.

Посадили зелений сад навколо міста.

Не вислухана мова не варта нічого.

Для правди багато слів не треба.

Будь сміливим не язиком, а ділом.

Задзвонили у всі дзвони по всій Україні.

Добре тому ковалеви, що на обі руки кує.

Хотілось сонця, веселого шуму ріки, теплого хатнього духу.

Ночвами моря не перепливеш.

До завірюхи треба кожуха.

Не лізь перед батьком в пекло.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

На луках під гарячим сонцем дуже пахло свіжою травою й польовими квітами.

Весною в селі встають рано.

Цілі вулиці викошено огнем-косою.

На вільну душу ланцюгів немає.

Любо ненці, як дитина в честі.

 На сонці тепло, а біля матері добре.

Проти віку немає числа.

Старого горобця на полову не зловиш.

Ліворуч вузесенька стежка через густий чагарник.

Як гарно в дивовижних степах Слобожанщини!

Журливе звучання дудука – вірменської флейти…

Надішли другові привітання з перемогою в конкурсі.

А за вікном майже весна!

Так хочеться жити в тебе в полоні…

Обійми мене, обійми так лагідно і не пускай…

Яскраві зорі рідної землі!

Лиш посміються із такої примхи.

Ніхто не винен у твоїх образах.

Не докоряй ніколи і нікому.

Не варто звинувачувать когось.

Крилата творчості хвилина…

Віддай людині крихітку себе.

І без ілюзій жить порадили мені…

Митцю не треба нагород.

Давай до ставу підемо, там вишні порозцвітали 

Ти єсть народ, ти єсть людина.

Люби життя у боротьбі щоденній, в засмаглості його широких нив.

Околиця міста. Горіховий гай

Всі кажуть: кохання — дарунок долі. Якої долі? Доброї чи злої?

Ще до війни на обласній нараді преміювали батька за сівбу 

 ...Шлях людський не встелили квіти, і на тяжкій дорозі до мети ганебно мати все і водночас нічого не уміти.

І щоб родині нашій жити в мирі, кую меча, леміш і чересло..

Хай візьму Модри Камень на пам'ятку з собою.

Лютий вітер, шугаючи в скелях, заважав нам.

І пильно дивилася в вічі.

Та й почали все перекидати і на горищі, і в хижі, і в кімнатах, потрощили посуд і знайшли той закривавлений бинт.

Надія на добро ніколи не зникає…

Нам з підлістю довічно треба битись…

Від нас чекають відкриттів і звершень!

Ох, спалах почуттів, давно забутий…

Згаяного часу і конем не доженеш.

По блакитному степу вороний вітер.

Пахло колосом, стернями і волошками.

На прощання, милий брате. що сказать тобі?

За правду, браття, єднаймось щиро.

Весна прийшла, та якось несподівано!

Шматок землі, ти звешся Україною.

Жінки втомились бути непрекрасними.

четверте

п’яте

шосте

сьоме

Три тополі обнялися.

Запахло медом.

Тиша ніби скло.

Ранок був свіжим.

Дідусь буде відпочивати.

Гостям весело.

Край неба жеврів.

Хай кожен із вас заспіває.

Вишукано говорити – значить красиво думати.

Наша мова – одна з найбагатших у світі.

Джерело красномовства – у нашому серці.

Слово – ось дивний витвір розумної людини.

Поле чисте снігом скрізь укрило. (Безособове)

Лікарські рослини сушать у затінку. (Неозначено-особове)

 Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі. (Узагальнено-особове)

 Благослови, отамане, байдаки спустити. (Означено-особове)

 Крізь хмару – сонце зайнялось. Надувся вітер.

На багнищі город мріє. Над ним хмарою чорніє туман тяжкий.

 Пливе перон за сивими шибками. Туман… Шлагбаум…Тиша…Переїзд.

 Повітря вогке, м’яке. Воно ніби пронизане передчуттям туману.

Спочивають добрі люди, що кого втомило: кого – щастя, кого – сльози, все нічка покрила.

Вітер віє-повіває, по полю гуляє. На могилі козак сидить та на кобзі грає.

 Минув і рік, минув другий – козака немає; сохне вона, як квіточка – ніхто не питає.

Затишний, мирний світ великого садка. Він такий домашній, такий рідний.

 У мудрості свої закони є.

Степане, вже не говорімо більше про се ніколи.

Довкола все щось блимало й кадилось.

 І мрії ткались золото-блакитні.

Сіроманець здув прилиплий до носа листок, встав і пішов.

Небо високе-високе, синє та холодне

Але планета не стоїть на місці, постійно обертається

А Федькові ввечері вже прочуханка

Зараз спресується в єдине ціле з простором.

Знову щось мокро хряснуло в лісі.

Запам'ятала хоча би його прізвище. 

Спортивна форма у мене в руках.

От варвари!

За гріш не купиш маку, а за гривню правди 

Треба було квапитись, щоб відійти подалі від міста.

Міцний чоловік!