Самостійна робота. Речення з однорідними членами, звертаннями та вставними словами, словосполученнями, реченнями

За городом срібною гладінню розлився ставок за ставком верби до води похилилися за вербами на пагорбі хати біліють.

Собака стояв під грушею і не зводив з Сашка здивованих очей.

Уночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затягнулося хмарами.

Уже сонце скотилося до заходу уже степова трава лисніла червоним одлиском.

Радіють молодій обнові берези, клени, явори.

Моя мати перша в світі навчила мене любить роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвіт, осінній город і калину.

Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною.

Неначе човен в синім морі то виринав, то потопав.

У хаті в Меланії було як у віночку: тіняво, зелено, чисто.

Верби й верболози сіро-зеленим туманом котились по луці.

Від Батьківщини - і клич, і звага, і рання сила, й доля пізня...

Молода сила тремтить і пориває з кожної жилки стебла.

Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці, звиває собі віночок.

З берега на берег можна добуватися баржами або човнами.

Життя, немов ріка, пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає.

Понад морями пролягають тіні журби й тривоги, спогадів і снів.

слово, яке виражає ставлення мовця до висловлюваного ним повідомлення;

слово, що називає особу або предмет, до якого звертаються з мовленням;

чуже мовлення, передане дослівно, без змін;

розмова двох або кількох осіб.

двокрапкою і тире;

лапками;

дужками або тире;

крапкою з комою.

Мавко, ти з мене душу виймеш!

Вже почалося, мабуть, майбутнє.

І вже не існувало для нього нічого, окрім озера, осики й хмелю.

Ти, як і Дніпро, оспіваний у піснях народних...

Ви, звичайно, знаєте мою сестру.

Отже, що тут багато говорити й сперечатися.

Кажуть, юність нерозсудлива й тривожна.

Відступати нам, по-перше, пізно а по-друге, немає підстав.

Україно моя, Україно, я для тебе на світі живу.

Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі!

З-за моря припливла сюди, кохана чарівнице?

Глянь оком щирим, о Божий Сину, на нашу землю, на Україну.

Вставлене речення;

вставне слово;

вставне словосполучення;

вставне речення.

У кличному відмінку однини і називному множини;

у називному відмінку однини та родовому множини;

у називному відмінку множини та родовому однини;

у знахідному відмінку однини і множини.

Плач же, серце, плачте, очі, поки не заснули.

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий і невгамовний вік.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум'ям привітним і незлим.

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали.