Самостійна робота.Складнопідрядні речення

Цвіте земля, і простори морів голублять синіми вітрами.

Гора така, що з неї спускалися цілий день.

Темна хмара озвалася громом гучним.

При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо.

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

Суспільство здорове, коли воно складається не з безликих індивідуумів, а патріотів.

Тому під курку яйце кладуть, щоб друге знесла.

Кузьма робив вигляд, наче він мудрує

Але Маланка знала, до чого воно йде.

Як з подвір'я загоготало громом, всі потягнулися до вікон.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце.

Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь шибки.

Буря розчахнула стару акацію, що росла біля сіней.

П'яно чарує шелест пшениці, що переплітається з берізкою.

Нам дивно, що ви сюди заїхали

Відколи на світі пісні гомоніли, такої не чуто ніколи

Примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла.

Життя і мрія в згоді не бувають, хоч миру прагнуть.

Теплий туман слався по полю, так що дерева потопали в ньому.

Іди туди, де люди творять світло.

Я той, що греблі рве.

Вночі, коли небо і ріка стали зоряною єдністю, вони повертались додому.

Жито шепче, як привітно навкруг.

Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний кличе в невідомі краї.

Скупий, якби міг, то б два рази їв.

До того змучений, що нічого писати не можу

Після дощу земля лежить і слухає, що роблять у світі

Якби оті проміння золоті у струни чарами обернути, я б з них зробила золоту арфу.

Він знав, куди Варка прати ходила

Моя далека юнь, ти не здаєшся сном, хоч зморшки на чолі все глибшають у мене

Перед тим, як вечеряти, Гнат вийшов з хати, засвистів.

Привів коня кувати, коли кузня згоріла

Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ.

Люблю, коли в вікно шумлять дерева.

Якби мені черевики, то пішла б я на музики.

Вони жили так, начебто гойдалися на кониках.

В важкі хвилини скорбі я тихо йшов, куди гляділи очі

Ніхто не знає, де кого чекає.

Приплинь, сизий орле, бо я одинокий.

Не ми будемо стріляти, то вони по нас.

Дарма що стояло тихе, сонячне безвітря, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху.

Як тільки літо, так яу дорогу.

Там, де сяють верби, над водою гнуться явори.

Як з дуба рве буря листки, так дух наш народний вривали.

Як дбаєш, так і маєш.

Я посланий, щоб виконать закон.

Із ніжністю народжується пісня, як в серденьку малого солов'я.