Самостійна робота. Складнопідрядні речення з обставиннними підрядними частинами

Як тільки велике свято ....

... так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі....

... аби розвіяти сум і тривогу.

... бо рідна кличе сторона.

Я Нептуну пів копи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Не стануть святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні.

хоч і часу зовсім мало.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не залишишся.

бо час трапези перенесли.

коли вдосвіта виїдеш.

І коли я по рідній стежинці в отчий дім повертаю здаля, зустрічають

мене чорнобривці і сміється батьківська земля. 

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не знадобиться,

тоді краще першу частину кінокартини почнемо з пісні. 

Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги

своє сивіюче крило. 

День був душний, незважаючи на те що краплі вчорашнього рясного

дощу іскрилися на траві. 

Люблю я ті часи, як сонце вже встає і промінь свій прозорий на села,

на поля так вільно, ніжно ллє.

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім рідесенький.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Грім розмахнувся — і вдарив так, що здригнулася бджола.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

Мені чогось сумно й боязно так, що аж серце моє мре.

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш усіх зусиль.

так що готуйся до чемпіонату.

хай як не стараються твої суперники.

Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним. 

Тепла ще не було, дарма що минуло декілька днів березня.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостів. 

Посідаю саме те місце, яке мені визначила доля, і не прагну кращого.

Мабуть, тому що село біля річки близько, таке все свіже, зелене та яскраве.

Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою, – легко і вправно.

Дід каже, що колись комарі були великі.

Часом, коли відчинялися двері, стовп білої пари стелився по долівці.

Коли в любові плаче жінка, усі безпорадні на землі.

Гримлять обвали, аж білий гук долинає донизу.

Так для сонечка осінь убралася, мов цариця у свято врочистеє.

Може, й тобі, моя панно, колись доведеться згадати тую конвалію, як щастя минеться.

Наговорив стільки, що й у шапку не збереш.

Хоч би й крила мені солов’їні, я б не лишила тебе в самотині, країно моя!

Він до того втомився за день, що ледве стояв на ногах.

Поки живуть думки в душі моїй, про тебе, ненько, думати не кину

Не вдаючись глибоко в історичний аналіз деяких культурних пережитків, слід сказати, що в нас в Україні прості люди в Бога не дуже вірили.